В. О. — Вікторія Оскілко — Засновник і Головний архітектор архітектурного бюро MONO architects.

Ф. Є. — Фаїна Єренбург — Арт-директор бренда DAVIS CASA.

Ф. Є. Сьогодні ми ведемо розмову з Вікторією Оскілко — архітектором, майстром мінімалізму й естетики. Вікторіє, як ти вважаєш, що потрібно знати замовникам про твоє архітектурне бюро? В останні роки ти працюєш під брендом MONO architects, до цього у вас із Наташею Щирою був спільний бренд Soesthetic group. Чи є якесь наступництво? У чому воно виражається?

В. О. Як і раніше, ми просуваємо сучасний інтер’єр та архітектуру. Ми продовжуємо дотримуватися філософії мінімалізму, однак з’явилися нові напрямки й цілі в бізнесі. Раніше ми були просто стартапом, групою молодих архітекторів-однодумців. Це не було бізнесом у повному розумінні слова.

У певний момент бачення майбутнього компанії та шляхів побудови її процесів у нас із Наташею розійшлися, і ми прийняли рішення рухатися далі окремо. Спочатку одноособова відповідальність дуже на мене тиснула, не вистачало менеджерського досвіду, тому довелося проробити величезну роботу над собою, пройти навчання, набути нових навичок. Мені пощастило знайти прекрасного Директора в особі Інни Яворської, яка має великий досвід у побудові системного бізнесу, організації фінансового обліку та управлінні командою. Усім відомо, що архітектори терпіти не можуть зв’язуватися з фінансовою аналітикою, юридичними питаннями тощо. Інна дуже допомогла тим, що взяла цю ділянку роботи на себе. Тепер я можу сконцентруватися на стратегічних питаннях розвитку бізнесу та на креативній частині проектів.

Ф. Є. За останні два роки розпалося декілька зоряних команд. Я говорю про вас із Наташею, про Славу Балбека та Олю Богданову, Вікторію Шкляр та Олю Антонцеву… Причому всі ви приблизно одного віку, тобто належите до одного покоління. Цікаво дізнатися, що ти про це думаєш? Чому це відбувається?

В. О. У нашому випадку основною причиною стало тривале, більше 5 років, проживання в різних країнах, що призвело до різного бачення майбутнього розвитку.

Якщо розібратися в ситуації команд, які ви перелічили, у кожному випадку знайдуться конкретні причини. Але, на мій погляд, саме різне бачення стратегії розвитку є головною причиною розпаду.

Ф. Є. Цікаво дізнатися, що ти думаєш про успіх? У будь-якій професії люди прагнуть бути успішними, але для людей творчих поняття успішності містить ще безліч додаткових, специфічних і дуже важливих складових. Що особисто ти маєш на увазі під професійним успіхом: багато замовлень, багато грошей, перемоги в конкурсах, популярність чи, може, створення якогось грандіозного об’єкта?

В. О. Я б розглянула успіх із двох позицій. Перша — емоційна та філософська. У нашій країні в людей ще немає розуміння естетики мінімалізму, простих і чистих форм. Багато хто продовжує жити в парадигмі радянської епохи. Наше бюро ставить собі мету: бути провідником ідей сучасного дизайну та культури мінімалізму, ми хочемо вплинути на формування гарного смаку в широких мас. Якщо своїм прикладом, своїми роботами ми зможемо наблизитися до цієї великої мети, я буду вважати це успіхом. Якщо роботи нашого бюро будуть надихати молоде покоління дизайнерів, якщо наша робота хоч трохи змінить світ навколо нас на краще, я буду вважати це великим успіхом. Матеріальне благополуччя — інший аспект успішності. Повинні бути критерії оцінки, успіх повинен виражатися в цифрах. Але тут дуже важлива якість об’єктів — не кількість, а якість. Я говорю про якість ідей, які ми транслюємо, про новий підхід, про сміливість у застосуванні інновацій. Якщо ми будуємо бізнес, його успішність потрібно вимірювати в цифрах. Гроші необхідні, у першу чергу, щоб розвиватися самому та розвивати свою команду. Наше бюро витрачає чималі суми на поїздки на міжнародні виставки та регулярне корпоративне навчання. Для мене це вже не хобі, я професійний архітектор, і я мрію побудувати зразково-показову компанію, чиї бізнес-процеси в подальшому можна буде брати за основу для побудови нових успішних компаній.

Ф. Є. Мені зрозуміла та близька твоя мрія — бути провідником якісного, сучасного дизайну в Україні. Це дуже хороший підхід.

В. О. У нас в MONO architects є новий слоган: «We create the space of the future» (Ми створюємо простір для майбутнього). Майбутнє — ключове слово. Я прагну до того, щоб кожний проект, над яким працює бюро, був спрямований у майбутнє. Наш дизайн повинен залишатися актуальним, щонайменше, протягом наступних 10 років. У сучасному світі технології розвиваються дуже швидко, темп життя стрімкий, усе настільки швидко змінюється, що потрібно бути вкрай обережним у роботі із трендами. Сьогодні це модно, а завтра — уже нікому не цікаве або морально застаріле. Дизайн, у першу чергу, повинен бути функціональним. Для архітектора це завжди виклик — пошук балансу між красою, мобільністю та функціональністю, за цим завжди стоїть величезна робота.

Ф. Є. Зараз дуже багато архітекторів, навіть якщо говорити тільки про місто Київ. Як твоє бюро сприймають колеги? Які бюро ти вважаєш своїми конкурентами, якщо говорити про мислення, принципи, підходи та об’єкти, які вони роблять?

В. О. Я вважаю, що конкуренція необхідна, щоб не розслаблятися. Хотілося б думати, що моє бюро має повагу серед колег. Із багатьма керівниками інших бюро ми дружимо.

Є архітектурні студії, за чиїми роботами я стежу та якими захоплююся. Хотілося б згадати DROZDOV & PARTNERS, я дуже поважаю Олега Дроздова за сміливість, дуже люблю, коли архітектори мають здатність дивувати та бути причиною спорів. Саме ці якості рухають архітектуру вперед. Ще відзначу FORM BUREAU і NOTT DESIGN, чиї роботи максимально близькі до мого відчуття естетики й також є джерелом мого натхнення.

У кожного бюро є свій специфічний почерк, питання не в конкуренції, а в тому, що клієнт, вивчаючи ринок, бачить почерк конкретних архітекторів і вибирає те, що йому ближче. Наш чистий мінімалістичний стиль, з упором на функціональність та інновації, сформував певне коло клієнтів.

Для приватного Замовника важливішим є саме почерк, а корпоративний — більше оцінює системний підхід у реалізації проектів, уміння вирішувати складні завдання за короткий період часу і, безумовно, рекомендації.

Мені дуже пощастило, я відвідала декілька міжнародних навчальних програм і зробила для себе висновок, що всі архітектори — дуже відкриті, дружелюбні люди із широким кругозором. Минуло 12 років після воркшопа ARCHIPRIX у Шанхаї, але з деякими архітекторами ми спілкуємося дотепер. Важливо вчитися один в одного, ділитися досвідом. Чим більше ми будемо обговорювати насущні завдання й порушувати проблемні питання, тим більше шансів разом вивести цю індустрію на світовий рівень.

Ф. Є. Хочу звернутися ще одного моменту. Вікторіє, ти архітектор — жінка. Відомий факт, що чоловіки приватизували цю професію. Хоча Заха Хадід, яка отримала Прітцкерівську премію, змогла їх потіснити. Скажи, чи відчуваєш ти гендерну нерівність? Чи легко бути жінкою-архітектором?

В. О. Дуже нелегко. Потрібно працювати у п’ять разів більше, щоб заслужити повагу й отримати кредит довіри. У нас у бюро, а ми здебільшого займаємося комерційним дизайном, більшість замовників — чоловіки. Чоловікові завжди простіше домовитися із чоловіком. Ідеться про переговірний процес, про цифри, про подальше впровадження проекту. Але, з іншого боку, якщо говорити про роботу декоратора, дизайнера інтер’єрів, жінки завжди більш тонко відчувають усі нюанси простору, колірні комбінації, фактуру, знають, як вписати в нього предмети мистецтва і створити затишок.

Далі буде…