С. Г. — Сергій Готвянський — Керівник архітектурної майстерні NOTTDESIGN.

Ф. Є. — Фаїна Єренбург — Арт-директор бренду DAVIS CASA.

Ф. Є. В гостях у DAVIS CASA керівник архітектурної майстерні NOTTDESIGN Сергій Готвянський.

Сергій, майстерня працює з 2010 року, ти почав свій бізнес після закінчення ВНЗ або встиг попрацювати десь ще?

С. Г. Я був провідним архітектором житлового комплексу «Золоті ключі», з самого початку його забудови. При цьому я не мав архітектурної освіти, оскільки закінчував факультет промислово-цивільного будівництва, тобто моя спеціальність – інженер-будівельник. За 3-4 роки я встиг зробити приблизно 50 котеджів за індивідуальними проектами. Це була хороша школа, перш за все, в плані спілкування із замовниками, розуміння психології. Поступово я  зрозумів, що поняття комфорту є практично універсальним для будь-якої людини. Я визначив основні риси, які повинні бути в якісному дизайну, якщо говорити конкретно про проектування приватного житла. Також я зрозумів, які замовники мені цікаві. Тепер це дуже допомагає у керівництві студією.

Ф. Є. Що сталося потім? Ти переріс цю роботу?

С. Г. Як буває майже у всіх архітекторів, з часом в мене з’явилися сторонні замовлення, на яких я заробляв більше, і займатися ними було цікавіше. Зрештою я вирішив піти на вільні хліби, маючи лише одного замовника, з однією маленькою квартирою. Загалом, для мене це був стрибок вгору або, скоріше, стрибок в нікуди. Я почав займатися дизайном інтер’єрів, і спочатку набив багато синців, в мене забирали гроші, навіть хотіли побити (сміється). Коротше, це була школа життя. Потім в готельному комплексі «Гудзон», разом з Віктором Івановичем Демідовим, я проектував приватні вілли. Це була робота заради проекту, але при цьому я продовжував робити халтурки, і поступово визріла думка створити власну студію. Приблизно два роки я працював сам, потім з’явилася помічниця, потім ще кілька людей… У 2010 році з’явилася назва NOTTDESIGN і сайт студії, в команді було чотири людини, ми працювали в офісі, я вже зареєструвався як приватний підприємець. Тоді я вирішив: назад шляху немає, я буду цим займатися, тому що саме це мене цікавить.

Ф. Є. А звідки взялася назва?

С. Г. Насправді неважливо, як називається студія. Важливіше, щоб вона робила хороші речі, тоді назва разом із професійною репутацією перетворюється на такий собі бренд. Але взагалі, мені хотілося мати коротку, нейтральну назву, яка не означає нічого особливого. А ще, “не-дизайн» це такий каламбур, частина нашого слогану: «It ‘s not design, it’ s art» (Це – не дизайн, це мистецтво).

Ф. Є. Ти пам’ятаєш найперший об’єкт, яким займалася ваша майстерня?

С. Г. Ні, в дизайні, як і в архітектурі, один об’єкт накладається на інший, це досить тривалий процес, так що навіть важко зрозуміти, коли закінчується один проект і починається другий.

Ф. Є. А твій перший самостійний об’єкт, як ти сказав «маленька квартирка», його ти пам’ятаєш? І якщо би такий об’єкт дістався тобі зараз, зробив би ти його так само чи по-іншому?

С. Г. Так, пам’ятаю, але зараз я би точно зробив по-іншому (сміється). Хоча паралельно була ще одна квартира, яка мені до сих пір дуже подобається, це був як би початок, формування творчого ДНК нашої студії.

Ф. Є. Це дуже цікаво, а міг би ти сформулювати, розкласти по поличках, в чому полягає ваша творча ДНК?

С. Г. Якщо говорити про дизайн інтер’єрів, перш за все, об’єкт повинен бути архітектурним, а не декораторським. По-друге, він повинен бути дуже раціональним, світлим, повітряно-прозорим, але при цьому досить нейтральним, фоновим. При проектуванні приватного житла об’єкт повинен бути фоном для людини, не конкурувати з особистістю. Людина, приходячи додому, повинна обнулятися, позбавлятися від інформаційного шуму, щоб її психіка могла перезавантажитися.

Ф. Є. Якщо провести аналогію, існують поняття «галасливої архітектури», котру презентують, наприклад, Френк Гері або Заха Хадід, а також «спокійної архітектури» – це Петер Цумтор, Тадао Андо та інші. Виходить, ти є прихильником спокійної архітектури?

С. Г. Так, причому затятим прихильником! Петер Цумтор – один з моїх найулюбленіших архітекторів. Напевно, в моїх дизайнерських роботах це дуже помітно.

Ф. Є. Ти кажеш, тобі більше подобається проектувати приватне житло, хоча на вашому сайті є різні об’єкти – магазини, офіси, заклади громадського харчування. Але душа більше лежить до приватної архітектурі?

С. Г. Так, але я би сказав, що всі ці об’єкти були пробами пера.

Ф. Є. Розумію, з громадськими об’єктами простіше експериментувати, не потрібно орієнтуватися на особистість конкретної людини.

С. Г. Експериментуючи з різними категоріями об’єктів, я зрозумів, що реалізувати те, що мені близьке, ось цю «спокійну архітектуру», набагато простіше і ефективніше саме у сфері проектування житла. Тому що комерційні об’єкти завжди більш кричущі. Магазини, ресторани повинні бути трендовими, а я проти цього, мені хочеться створювати довготривалі об’єкти, на десятиліття, і щоб вони були цілісними всередині та зовні. Я часто порівнюю інтер’єри будинків з автомобілями. Зараз часто купують неокласику і всередині роблять лофт, виходить якась мішанина. А автомобіль – це цілісний виріб, в якому інтер’єр відповідає екстер’єру. І зауваж, чим дорожче машина, тим менше в її дизайні трендових речей. Аналогічно, трендове приватне житло, як правило, є дешевшим. Більш якісний дизайн інтер’єру робить акцент на якість матеріалів, на взаємодію з людиною, але аж ніяк не на те, який колір вважається модним цього сезону!

Ф. Є. Україна зараз проходить свій етап в світовому архітектурному співтоваристві. Протягом радянського періоду, коли все навколо будувалося за типовими проектами і практично не було уявлення про дизайн, ми сильно відстали в багатьох напрямках.

С. Г. Так, ми ніби пропустили цікавий майстер-клас, тепер доводиться наздоганяти прискореними темпами те, що європейці пройшли за довгий період, за кілька поколінь. А в нас виходить, що все це вкладається в одне-два покоління. І навіть якщо дизайнери змінюються, йдуть вперед, клієнти дуже відстають.

Ф. Є. З географії твоїх замовлень можна сказати, що в основному ти працюєш в Україні, але я побачила кілька об’єктів у Москві та навіть на Камчатці! Як так вийшло?

С. Г. На нас вийшли через інтернет, через знайомих інших знайомих. На Камчатці ми поки тільки почали, я туди ще не їздив, але це дуже цікаво. У Москві нам замовили тільки ескізний проект, без авторського нагляду, це була робота з аутсорсингу. Я не хочу бути місцевим дизайнером, хотілося би мати замовників по всьому світу.

Ф. Є. За дев’ять років у вас були перемоги в конкурсах, публікації на престижних сайтах. Як, за твоїм відчуттям, до тебе ставляться колеги? Ви досить молода майстерня, але я часто чую, що вашу назву згадують, обговорюють ваші роботи. Чи відчуваєш ти конкуренцію?

С. Г. Можливо, це специфіка мого характеру, але я вважаю, що всі ми – друзі, а не конкуренти. Це моя позиція.

Ф. Є. Сформулюємо питання інакше: хто з колег по цеху найближче тобі по духу, ідеологічно?

С. Г. Мені близькі всі, хто займається спокійною архітектурою і робить якісний дизайн. В мене немає улюблених студій або таких, щоб подобалися всі об’єкти. Крім того, часто ідея втрачається на шляху від ескізного проекту до повної реалізації. Одна справа – намалювати картинку, зовсім інша – отримати готовий об’єкт. Що стосується стилю, ми не робимо класику в чистому вигляді, проте якщо клієнт хоче щось таке, існують два підходи: або це класичний будинок, в якому ми розміщуємо сучасні меблі, це французький варіант; або, навпаки, це мінімалістичні інтер’єри з деякою кількістю антикварних предметів. Це легкий флер, ніби то гра в класику, важливо не перегнути палицю. Кітчем я не займаюся, я противник цього.

Ф. Є. Що для тебе успіх в професії?

С. Г. Успіх – в першу чергу, це затребуваність, причому не за кількістю замовлень, а в тому, щоб люди цінували те, що я роблю. Не хочеться бути популярним у вузьких колах, при цьому хочеться бути рок-зіркою, а не поп-зіркою, без театральності, без пафосу. Загалом, мені хочеться робити те, що мені подобається, і щоби на це був попит.

Далі буде…