T (044) 235 94 95
Пошук
Generic selectors
Exact matches only
Search in title
Search in content
Search in posts
Search in pages
07.10.2019
Інтерв’ю Олексія Венедиктова (архітектурна майстерня Special Project Venediktov) бренду DAVIS CASA. Частина 2

Олексій Венедиктов про дискредитацію професії архітектор, про те, що пафос і статус – це дурниці, значення має тільки ідея та її фінансове підкріплення.

О. В. – Олексій Венедиктов – Керівник архітектурної майстерні «Special Project Venediktov».

Ф. Є. – Фаїна Єренбург – Арт-директор бренду DAVIS CASA.

Ф. Є. Опиши, хто твій ідеальний замовник – стать, вік, освіта.

О. В. Будь-яка стать, будь-який вік, головне, щоб він був цікавий собі, і мені, і мав готовність до співпраці.

Ф. Є. У чому ти бачиш співтворчість з замовником?

О. В. Замовник повинен вміти сформулювати завдання, висловити свою емоцію, певний посил, ментально налаштувати мене на те, що повинно вийти.

Ф. Є. В процесі роботи бували ситуації, коли спочатку здавалося, що робота піде, а потім ви розійшлися?

О. В. Звичайно, таке бувало, це все психологія. Є маса психотипів, може бути мільярд причин. Завжди важко даремно витрачати свою енергію, та й гроші важко втрачати іноді. Де великі гроші – там великі ризики. Я працюю як лікар: якщо людина хоче собі щось створити з чистого аркушу – це діагноз (сміється).

Ф. Є. Добре, але чи можна зробити роботу над помилками на підставі досвіду?

О. В. Ні, я не вірю в роботу над помилками, я – за буддизм.

Ф. Є. Продовжимо, що для тебе професійний успіх?

О. В. Не втратити азарт і через 20 років, не “бронзовіти”, щоб робота мене заводила і хотілося рухатися далі. Все інше, так або інакше, зникає. Щоразу для мене це як гра або іспит, я хвилююсь, як студент, перед кожним новим замовленням. Це частина професії.

Ф. Є. Це класно! По твоїх роботах видно, що ти любиш мінімалізм, скандинавський стиль, сучасний дизайн. Якби тобі запропонували побудувати будинок в класичному стилі – ніякого кітчу, нормальний проект, гарне місце, достатній бюджет, ти би за це взявся? Зміг би?

О. В. Я не люблю стилізації. Я дуже люблю займатися інтер’єрним дизайном, саме з тієї причини, що там завжди є певний контекст. Робота з простором, коли немає жорстких обмежень у стилі, – це справжнє чаклунство. Якби це була вілла, яка потребує реконструкції, скажімо, в Італії, було би супер цікаво. У цій віллі, якщо поставити щось суперсучасне, наприклад, кухню, на контрасті, це буде круто… Але створювати фейки «а-ля Італія» мені нецікаво, я ніколи не стану робити «під щось», «плитку під дерево». Такі об’єкти нагадують мені театральні декорації. Якось чув від одного гуру, що слово «персона» – це маска, в перекладі, або мейкап, стосовно до сьогодення. Але якщо ви постійно лягайте спати з мейкапом, значить, з вами щось не так (сміється).

Ф. Є. (сміється) Які твої людські якості допомагають або заважають в професійному плані?

О. В. Я давно заплутався, де професія, де життя… Я – поганий бізнесмен, педант, зануда, я емоційний і запальний, я кричу на будівельників. Зараз я живу в дуже красивій майстерні, де також працюю. Колись я мріяв приймати там мільйон гостей, але, коли приходять гості, вони переставляють речі, і мені це дуже не подобається (сміється). Якщо в мене виходить щось побудувати, значить, я досяг певного балансу.

До речі, щодо питання про архітекторів, потрібно згадати Дроздова, він для мене один з найпотужніших. Те, що він робить зі своєю школою та з майстернею, як він інвестує в майбутнє – це дуже професійно. Мені не подобається займатися викладанням, тому свого часу я кинув аспірантуру, я не роблю собі величезну контору, бо не люблю офіси. У мене немає робочого дня, немає відпустки, я просто в цьому живу. З замовниками я можу зустрічатися де завгодно. Якби можна було вигадати якусь схему, щоб вся робота проходила дистанційно, я би це зробив. На жаль, це неможливо, ми прив’язані до міста, до матеріалів, до будівельників. Потрібно ходити на об’єкт, і вимагати, вимагати, вимагати, після цього буде результат. Я нікому не можу передоручити свою роботу. У мене є друг, Віталій Здановський, ми знайомі багато років, вчилися на паралельних потоках. Ми сходилися, потім розходилися, а зараз знову працюємо разом. Йому я можу щось сказати, і отримати адекватний результат – це напрацьовується роками…

Ф. Є. Я шукала в інтернеті відгуки про твої роботи, і все, що мені траплялося, – все в найвищому ступені.

О. В. Я боюся таких оцінок (сміється).

Ф. Є. У тебе вже зовсім доросла донька. Є в Соні шанси стати архітектором або дизайнером, має вона тягу до цього? Ти би хотів для неї такої професії?

О. В. Її мама, Катя Судиловська, мистецтвознавець за освітою, стала інтер’єрним дизайнером, вона чудово розбирається в предметному дизайні. Ми разом працювали, всюди їздили, все бачили і розвивалися ще в ті часи, коли не було електронних каталогів, ми возили з собою валізи паперів. Кілька разів Катя їздила з донькою на Міланську виставку… Соні подобається, але я не хочу на неї тиснути. Зараз новий світ, нові можливості. Вона круто фотографує, кадри композиційно виходять краще, ніж мої.

Ф. Є. Як ти вважаєш, чи існує «жіноча» або «чоловіче» архітектура або дизайн? Можна це визначити з одного погляду? Я багато разів чула, що архітектура – не жіноча професія.

О. В. Все залежить від того, що зараз в тренді. Є маса студій, які працюють просто офігенно. І неможливо сказати, хто це, поки не почнеш рити інформацію. Ні, це не пов’язано. Це відсталість, дурість, цього вже давно ніде немає.

Ф. Є. У тебе був досвід в предметному дизайні, ти презентував на виставці стіл. На той момент це було дуже гідно – за функцією, за втіленням. І це було раніше того моменту, коли в Україні почався бум предметного дизайну.

О. В. Мені подобається не бути в потоці.

Ф. Є. Але зараз у виробників є запит.

О. В. В мене зараз немає планів та бажання займатися предметним дизайном. В мене були ідеї перед кожною нашою меблевою виставкою, перед кожним лютим місяцем щось зробити. Але, чесно кажучи, на нашому ринку займатися цим нецікаво. А везти це кудись?..

Ф. Є. Ну, хоча б відправити цей стіл, як ідею.

О. В. Я вважаю, що світовий ринок предметного дизайну перенасичений. Я – за екологію. Можеш не писати – не пиши, можеш не займатися дизайном – не займайся. Колись я жартома написав пост в фейсбуці: «Можеш не дизайнерити – НЕ дизайнери», і підписався «Л.Н. Толстой» (сміється).

Ф. Є. Коли про архітектора кажуть, що він великий професіонал або експерт, що мається на увазі?

О. В. Френк Гері – професіонал? В нього є харизма, зім’яті листи він перетворив на гігантський бізнес. Я не знаю як це пояснити. Для одних він професіонал, для інших – незрозуміло що. Все контекстно, дуже легко загубитися в хаосі дизайну, є маса течій, є різні регіони.

Ф. Є. Добре, скільки об’єктів ти можеш вести одночасно?

О. В. Чим менше, тим краще. Я вів би одне замовлення, якби міг собі це дозволити, якби це гідно оплачувалася. Це схоже на створення саундтреку, уяви, що тобі потрібно написати музику до п’яти фільмів одночасно.

Ф. Є. Але в тебе можуть бути об’єкти на різних стадіях, я мала на увазі, скільки їх було максимально, на піку?

О. В. В хард-часи бувало до 10. Але, якщо кожні 10 хвилин у тебе дзвонить телефон, займатися якимось креативом нереально. І непрофесійно.

Ф. Є. Чи є партнери в темі інтер’єрного дизайну, яких ти би міг порекомендувати?

О. В. Будівельників доводиться міняти кожні три роки, тому що їх професійний рівень не зростає. Серед тих, хто займається предметним дизайном і поставляє брендові меблі, в мене є постійні партнери, яких я задіюю в тих чи інших проектах. І в українському дизайні те ж саме.

Ф. Є. Що ти цінуєш в партнерстві, що для тебе є важливим?

О. В. Тільки особисті відносини і особисті контакти, це основа всього.

Ф. Є. Яким ти бачиш власний розвиток?

О. В. Мови треба вчити! Моя англійська далека від досконалості, як і італійська. Мені дуже цікава Японія – японська культура, їх розуміння простору. Хотілося би поїхати туди, побачити вживу роботи Тадао Андо.

Ф. Є. Твоя соціальна активність, хобі?

О. В. Музика, багато музики, гарне кіно, фільми Хічкока можу переглядати багато разів. Дуже люблю подорожувати.

Ф. Є. Чи є якась архітектурна споруда, яка подобається найбільше?

О. В. Центр Помпіду в Парижі, коли я був там в перший раз, я дивився, як застаріли з 1971 року всі конструкції, як змінювався колір фарбування. Я ходив там три з половиною години, як у храмі, заліз на дах (там є оглядовий майданчик), це був шок… Це – архітектурна Мекка, набагато крутіша, на мій погляд, ніж Ейфелева вежа!

Ф. Є. Дякую тобі за цікаву розмову.

    Зв'язок з нами





    працюємо над об'єктами

    по всій Україні

    салон davis casa

    м. Київ, вул. Володимирська, 38, тел.: (044) 235 94 95, 494 27 22, 235 55 02, (050) 481 05 89, (050) 452 44 25

    daviscasa.kiev@gmail.com
    салон davis casa

    м. Дніпро, пр. О. Поля, 72, тел.: (0562) 36 10 04, (050) 362 69 40, (050) 481 83 93

    s-studio@daviscasa.ua