Н. С. – Наталія Сирота – Керівник архітектурного бюро SINATA.

Ф. Є. – Фаїна Єренбург – Арт-директор бренду DAVIS CASA.

Ф. Є. Наташо, ти є керівником і творцем архітектурного бюро SINATA. Скільки років твоєму створінню?

Н. С. Якщо говорити про SINATA, нам виповнилося три роки. До цього було партнерське управління компанією з іншою назвою. Спільне управління виявило, що ми маємо абсолютно різні погляди щодо розвитку компанії, підходів до персоналу, побудови організаційних процесів та багато іншого. Було таке відчуття, що ти хочеш летіти, чітко знаєш куди і як, але не можеш, бо зв’язані крила. У певний момент я запропонувала розійтися, щоб ми могли розвиватися незалежно один від одного, не обмежувати себе в реалізації своїх стратегічних планів. Я дуже вдячна своїй команді, яка в повному складі продовжила працювати зі мною, надавши мені повну довіру і підтримку. Ми всі продовжили займатися своєю улюбленою справою в новій компанії, вже під іншою назвою.

Ф. Є. Скільки років до цього ти займалася архітектурним бізнесом?

Н. С. Сім років.

Ф. Е. Бренд SINATA сьогодні досить відомий – я не вважаю, що ти щось втратила з попередньою назвою.

Н. С. По суті, все нові клієнти йшли саме до мене, за рекомендацією своїх знайомих, більшість з них ніколи не чули про мою колишню фірму.

Ф. Є. В тебе була непроста дорога до професійного дизайну. Твоя перша освіта – управління державними фінансами, ти провела 12 років в командах провідних українських політиків. Скажи, ти не задихалася в цьому середовищі? Я говорю про естетичну складову, авжеж серед політиків дуже мало стильних людей. Хочу зрозуміти, як ти, зі своїм почуттям стилю, зі своїм відмінним смаком, в цьому існувала.

Н. С. Так, дорога до мого теперішнього бізнесу була довгою та цікавою. Спочатку художня школа, яку я закінчила з відзнакою; потім фінанси і політика, в якій не було нудно, але для творчої людини дуже задушливо. Зрештою, я задихнулася (сміється). Я повільно помирала в тому середовищі, хоча робота мені подобалася колосальними можливостями спілкування з дуже різними людьми. Я змогла розвинути свої комунікативні та організаційні здібності, однак мій творчий потенціал був не реалізований. Я купувала профільну літературу, цікавилася всім, що відбувалося в світі дизайну та архітектури. Але потім настав момент, коли я сказала: «З мене досить!»

Ф. Є. Але чому наші політики такі? Здавалося б, є кошти та можливості, багато хто з них купує предмети мистецтва, тільки це робиться в основному для престижу, для понтів.

Н. С. Я би не хотіла когось судити, будь то політик або будь-яка інша людина. Сьогодні в нашому суспільстві існує певний набір атрибутів, які повинні бути присутніми, якщо ти хочеш належати до тієї чи іншої «еліті». У радянський період в Україні десятиліттями знищувалася інтелігенція, культурний прошарок суспільства, в ДНК нашої нації цілеспрямовано винищувався ген естетики. Тепер ми пожинаємо плоди. Думаю, знадобиться багато часу, щоб відродити колишнє і просунутися вперед. Хоча мушу зауважити, що за останній час запит на поганий смак практично зник, є позитивна динаміка.

Ф. Є. Пшонка-стайл прославився на всю країну, тепер це стало непристойним. Ти вже торкнулася цієї теми, але я хочу уточнити: що корисного з попередньої професії тобі вдалося забрати в нинішню? Які знання, вміння, навички, що були напрацьовані там, допомагають в новій справі?

Н. С. Безумовно, це комунікація з людьми, розуміння різних психотипів та вміння знайти підхід до кожного. В мене немає страху або бар’єрів у спілкуванні з замовниками будь-якого рівня, якими багатими або впливовими вони б не були. Також дуже корисні навички менеджменту; після того, як ти керуєш апаратом партії з величезною кількістю організацій по всій Україні, керувати власною компанією – не проблема.

Ф. Є. Загалом, чи не шкодуєш ти про той період життя?

Н. С. Ні, однозначно. Не можна знати наперед, яким чином і коли знадобиться колишній досвід. Виходить, що всі мої попередні заняття були сходинкою до сьогоднішнього дня. Мій викладач в художній школі дуже наполягав, щоб після школи я поступала в НАОМА, але я не послухалася і зробила свій вибір, про який не шкодую. Я підійшла до улюбленої справи в абсолютно усвідомленому стані, з величезним багажем різнобічних знань і навичок, які зараз мені дуже допомагають.

Ф. Є. Може, залишилися якісь зв’язки, якими ти могла би скористатися сьогодні?

Н. С. Багато хто помилково думає: якщо я прийшла з політики, я могла відразу отримати купу замовлень. Я була професіоналом в політичній сфері, а ось хто я в сфері дизайну та архітектури моїм колишнім знайомим було не зрозуміло. Тому знадобився час, щоб довести свій професіоналізм. Деякий час я мучилася, думаючи, що зробила помилку. Раніше я сиділа в офісі, в красивому костюмчику, а тепер бігаю по будівництвах, в пилу, в грязі, слухаю нецензурну лайку прорабів. Але одного разу, ще в ті часи, коли на міланській виставці каталог давали тільки в обмін на друковану візитку, я їхала за своїми візитками. Стоячи на перехресті, я побачила, як дорогу переходять мої колишні колеги. Ми привіталися, стали обмінюватися новинами, вони почали розповідати про свій поточний день. І, слухаючи це, емоційно занурюючись в їхні справи, я зрозуміла: ні, більше ніколи! Ця зустріч стала визначальною, вона поставила крапку в моїх сумнівах. Через роки я можу точно сказати, що я не помилилася. Я займаюся тим, що люблю. І для мене дуже важливо, що це приносить користь людям.

Ф. Є. Наташо, наскільки я знаю, однією з твоїх спеціалізацій є проектування офісів, в тому числі, для міжнародних компаній. В одній зі статей ти сформулювала сім основних правил комфорту та здорової обстановки в офісі: наявність свіжого або, як мінімум, очищеного повітря; забезпечення необхідної гідратації; правильне освітлення, включаючи циркадне; підвищення фізичної активності; забезпечення ергономіки індивідуального робочого місця і простору в цілому; мінімізація шуму, який може знизити працездатність; пропаганда здорового харчування серед співробітників. Можна сказати, що ти є пропагандистом здорового і функціонального офісу. А як йдуть справи в реальності? Чи є в Україні компанії, які дотримуються цих принципів?

Н. С. Чимало IT-компаній підтримують такий підхід. Кілька років тому я побувала в офісі компанії Facebook в Дубліні. Нам провели детальну екскурсію, і можу сказати, що дизайном вони мене нітрохи не здивували. Офіс, який ми зробили для нашої компанії Smart-business, в рази кращий та цікавіший. Але мені було дуже приємно бачити турботу, яку проявляє Facebook до своїх співробітників. На першому поверсі працюють 22 шеф-кухаря, які годують персонал, на кожному поверсі є невеликий coffee-point, стоять автомати з комп’ютерними мишками, кабелями, USB-портами та іншими дрібницями, потрібними для роботи. Співробітник компанії може все це брати безкоштовно, хоча на кожному товарі вказана його ціна. Мовляв, хлопці, розумійте, це коштує грошей. Будь ласка, користуйтеся, але не треба проводити «зачистку» автомата без потреби, забираючи все підряд.

Ф. Є. Наташо, скажи, офіс Smart-business, який ти проектувала, дійсно відповідає всім правилам, які ти пропагандуєш?

Н. С. Так, багато чого там зроблено правильно. Проектуючи офіси, ми завжди прораховуємо безліч нюансів, серед яких дуже важливими є ергономіка, освітлення, шум – одна з найболючіших тем для офісів з open-space. Згідно із західними дослідженнями, офісний шум знижує продуктивність праці на 66%. Тільки вдуматися! А якщо до цього додається нефункціональне світло, задуха в офісі… Всі ці фактори працюють проти. Останні дизайнерські розробки пов’язані з циркадним освітленням, яке працює згідно з роботою нашої гормональної системи, це дуже важливо для здоров’я кожної людини. Виробники освітлення вже почали випускати таку продукцію, але в Україну ці світові тренди приходять дуже повільно.

Ф. Є. Виходячи з мого досвіду, мені здавалося, що максимум для нас – ергономіка, типу ширини проходів, іноді ще акустика. На очищенні повітря або рухової активності, як правило, намагаються заощадити.

Н. С. Буває непросто, але конкретні цифри допомагають переконати замовників не економити, тому що скупий платить двічі: медстраховкою, лікарняними, падінням ефективності роботи. Адже не дарма західні компанії йдуть цим шляхом, вони дуже добре рахують свої гроші. Гарвардські дослідження показали, що один долар, витрачений роботодавцем на створення комфортного робочого середовища для співробітника, зменшує медичні витрати на цього співробітника на 3,27 долара.

Ф. Є. Після атаки коронавирусу, як ти вважаєш, чи зміниться щось в проектуванні офісів? Зараз багато хто говорить, що необхідні кардинальні зміни, потрібно відмовитися від open space.

Н. С. Підходи вже змінилися, це чітко видно по офісним проектам, які зараз у нас в роботі. В усіх технічних завданнях, які ми отримуємо від компаній на початку роботи над проектом, фігурують потреби в створенні зон зі столами hot desk, зон для проектних команд, які переведені на гнучкий робочий графік, підвищені вимоги до санітарної гігієни, тощо. Повинна сказати, що ми і до короновіруса закладали в свої проекти санітарно-технічні прилади з сенсорним управлінням, датчики присутності та багато іншого, що мінімізує дотик до поверхонь у громадських місцях.

Ф. Є. У 2018 році твоє бюро отримало нагороду як краще підприємство в номінації «Архітектура і дизайн», розкажи про це.

Н. С. Це було несподівано, секретар подзвонила і сказала, що прийшло запрошення на вручення якоїсь нагороди в Маріїнському палаці. Я взяла участь в цьому заході, але до сих пір не розумію, хто був ініціатором та за якими критеріями відбирали переможців.

Ф. Є. Твоя друга освіта – дизайн або архітектура?

Н. С. Спочатку я отримала диплом дизайнера. Коли в мене ще не було архітектурної освіти, був один дизайнерський проект, триповерховий будинок, з масою огріхів в архітектурному проекті. Цей будинок будував прораб з якихось креслень з інтернету, без архітектора. З цього моменту почалося моє глибоке занурення в архітектуру. Серед всіх архітектурних проектів, які ми створили в сфері житлової та комерційної нерухомості, найцікавіший на сьогоднішній день – це проект приватної резиденції на 5 тис. кв. метрів з стайнею.

Ф. Є. Як ти вважаєш, знань, які дають в ВНЗ, достатньо для самостійної роботи?

Н. С. Звичайно, ні. Всі хлопці в моєму бюро, крім двох архітекторів, які здобували освіту не в Києві, закінчили КНАБ. Всі вони прийшли до мене практично «нульові», взагалі не знали програм, в яких зараз працює весь світ, і ми теж.

Ф. Є. Зараз багато говорять, що в архітектурній справі необхідна інтернатура, як у медиків. Але в нас цього немає, після ВНЗ молоді люди не мають жодного уявлення про реальну роботу. Було би добре, якби студенти старших курсів замислювалися про це, шукали підробіток за фахом під час літніх канікул або ж приходили попрацювати на 2-3 години після занять заради отримання практичного досвіду.

Н. С. На жаль, таких хлопців мало, проблема з кадрами є дуже актуальною. Випускників доводиться вчити майже всьому, при цьому вони ще вважають себе «зірками». Нам написала дівчина, яка зараз закінчує архітектурний факультет в Туреччині, попросилася на стажування. А наші на стажування не хочуть!

Далі буде…