Ю. З. – Юрій Зіменко – Засновник і керівник Design Studio of Yuriy Zimenko.

Ф. Є. – Фаїна Єренбург – Арт-директор бренду DAVIS CASA.

Ф. Є. Юра, добрий день! Рада нашої зустрічі. Твоєї майстерні 15 років, ти прийшов в дизайн з медицини. І перш, ніж я попрошу тебе розповісти, як це сталося, зауважу, що ти потрапив в зоряну команду. Людей, які досягли висот у галузі дизайну та архітектури, не маючи базової освіти, не так уже й мало:

• великий Інго Маурер працював набирачем у друкарні, а потім почав займатися дизайном, не маючи профільної освіти;
• архітектор Тода Андо – в минулому тесляр, водій вантажівки і професійний боксер;
• прітцкеровкій лауреат архітектор Пітер Цумтор починав як столяр по виготовленню шаф, закінчив школу ремесел;
• молода зірка архітектури Томас Хізервік – за професією 3D візуалізатор;
• американський дизайнер Найт Беркус, який робив інтер’єр для Опри Уїнфрі, не має профільної освіти.

Не стану перераховувати всі такі випадки, їх досить багато. Загалом, Юра, в тебе хороша команда, а тепер розкажи, як ти до неї потрапив.

Ю. З. З дитинства я цікавився дизайном та модою. Мені подобалося переставляти меблі в кімнаті. Я завжди із задоволенням гортав модні журнали та журнали про інтер’єр, які потрапляли до моїх рук. Скільки себе пам’ятаю, я завжди був захоплений різного роду дизайном. Коли прийшов час отримувати освіту, я ще не усвідомив свої схильності, думав, що це просто хобі, та й не було тоді місць, де вчили на дизайнера. Тому я вступив до медичного інституту, і вже проходив інтернатуру, коли на початку 2000-х настав поворотний момент.

Друзі, які знали про моє захоплення, порекомендували мене для оформлення вітрин в одному з перших бутіків, що відкрилися в Музейному провулку. Це був просто підробіток на канікулах – для інтерна гроші зайвими не бувають (сміється). Потім потрібно було повертатися в лікарню, але мене попросили приходити двічі на місяць в будь-який зручний час, продовжувати займатися оформленням. Звичайно, я погодився, бо це не займало багато часу, в мене була купа ідей, до того ж зарплата була на порядок більше того, що я міг заробити в медицині.

Незабаром в магазині затіяли ремонт, а я на той час вже тепло спілкувався з одним з керівників. І я побачив, що їхній проект абсолютно не підходить для ювелірних виробів від світових брендів, це більше схоже на інтер’єр спортивного магазину. Я запропонував своє рішення, керівництво його прийняло і втілило в життя. Я отримував задоволення від цієї роботи, мені робили компліменти, але я все ще не думав про себе як про дизайнера. А потім, коли я приїхав в Париж у відрядження, я побачив, що мій дизайн дійсно тягне на європейський рівень. Тільки там це було в порядку речей, а у нас вважалося чимось винятковим.

Наступним етапом став дизайн квартири для директора цього магазину, все було побудовано на контрасті темного і світлого, бежевого і венге. Фотографії цього дизайну потрапили на виставку, я знову отримав компліменти, а також отримав свій перший гонорар. Тоді я зрозумів, що я можу займатися дизайном інтер’єру як професіонал, і далі замовники стали з’являтися завдяки сарафанному радіо, мене передавали від клієнта до клієнта.

Ф. Є. Якщо говорити про сьогоднішній день, майстерня, яку ти очолюєш – це майстерня повного циклу?

Ю. З. У моїй майстерні працює лише чотири людини, включаючи мене, і в тому, що стосується дизайну, ми ведемо проекти від початку до кінця. В архітектурних проектах ми не заходимо далі ескізного проектування, тому що в архітектурі не можна обійтися без спеціальних знань. Ми можемо зробити свої концепти будинків, і, якщо замовника це зацікавить, передати їх конструкторам і далі для реалізації. Але дизайн є нашим пріоритетом, ми спеціалізуємося саме на цьому.

Ф. Є. Це сучасна тенденція. Світ рухається шляхом спеціалізації, тому що інформації стає все більше, і кожна галузь стає все більш об’ємною і складною. Кажуть, скоро з’являться лікарі для кожної конкретної хвороби.

Раніше, в 70-х роках, коли починали працювати Чіттерио, Дордоні та інші відомі майстри, такої спеціалізації не існувало, всі вчилися на архітектурі, тоді ще не було дизайнерських факультетів. Але світ швидко змінюється.

Ю. З. Так вийшло, що з самого початку я займався саме дизайном, коли інші хапалися за все підряд: декор, дизайн, архітектура – все в одному флаконі. Отримуючи професійний досвід, я зрозумів, що існують різні підходи в побудові інтер’єрів. Архітектори починають з форми і мислять більшими категоріями, і в більшості випадків вони не приділяють уваги дрібним деталям, нюансам, дуже важливим для мене.

Ф. Є. Проте в твоїх роботах я бачу, крім уваги до нюансів та деталей, дуже грамотне планування – як в плані функціоналу, так і з точки зору життєвих сценаріїв.

Ю. З. Так, це важливо, я інтуїтивно відчуваю пропорції і форми, хоча ніхто мене цьому не вчив.

Ф. Є. Трапляється вроджений талант, який розвивається в процесі роботи. Вважаю, це якраз твій випадок.

Як складаються твої взаємини в професійному співтоваристві? Я знаю, що архітектори і дизайнери дуже чутливі до наявності спеціальної освіти. Ти увірвався в цю середу, можна сказати, з вулиці. Чи не відчуваєш ти підозрілості або зверхності з боку колег?

Ю. З. Зовсім ні, за моїми відчуттями, в професійному середовищі у мене склалися дуже теплі, поважні і щирі відношення. Якщо ти пам’ятаєш, презентація мого першого проекту відбулася на території DAVIS CASA, і тоді в очах багатьох читалося – вискочка! У той же час був до мене якийсь ревнивий інтерес. Але поступово, з кожним новим проектом я бачив, що повага колег зростає.

Ф. Є. Скажи, будь ласка, роботи яких майстерень близькі тобі по духу, чим ти надихаєшся, на що звертаєш увагу?

Ю. З. У своїх роботах я навмисне використовую різні стилі, мені цікаво бути різним, тому в мене немає певного кумира, на якого я орієнтований. Але дещо, звичайно, подобається. Наприклад, дизайн-студія YOD Володимира Непийводи – вони розвиваються в деталях, мають багато опрацьованих рішень з кольору. Ресторан НАМ (робота Yod design) дуже насичений деталями, але при цьому там є почуття міри, все цілісно і витримано у стилі від початку і до кінця. Мені подобаються роботи Ольги Акулової, деяких інших дизайнерів, всіх навіть важко перерахувати.

Мені здається важливою тенденція: тепер у нас намагаються не тільки правильно скопіювати закордонні мінімалістичні інтер’єри, багато дизайнерів України почали шукати власний індивідуальний стиль.

Ф. Є. Зайдемо з іншого боку, кого з українських дизайнерів ти вважаєш своїми конкурентами?

Ю. З. В мене немає конкурентів. Мені здається, професіонал гостро відчуває конкуренцію, коли боїться, що в нього може вичерпатися творчий потенціал для наступних проектів. У мене такого страху немає, кожна моя ідея росте зсередини, тому її не можна вкрасти, навіть я сам не можу передбачити, що буду робити далі.

Ф. Є. Тобто ти сьогоднішній конкуруєш з собою вчорашнім? Знаєш, багато психологів радять саме такий підхід.

Ю. З. Так, в творчому плані кожен художник – індивідуальність, тому немає сенсу порівнювати себе з кимось і переживати з цього приводу.

Ф. Є. Як ти розумієш «успіх», що вкладаєш в це слово, як професіонал?

Ю. З. Я не розглядаю свій успіх через призму ставлення до себе або ж того, пишуть про мене чи не пишуть. Для мене головним критерієм успіху є самооцінка. Зазвичай фінальна частина циклу, коли ти отримуєш фотографії готового об’єкта, на який було витрачено багато часу і сил – це момент чистої радості. Звичайно, для повного успіху до моєї радості повинна додаватися ще й радість клієнта, а також гідна оплата праці. Аналізуючи свою роботу, часом я бачу, що щось можна було б зробити інакше, краще, але це не привід для самоїдства, я сприймаю це як процес розвитку і вдосконалення.

Далі буде…