О. Л. — Олександрина Лукач — Шеф–дизайнер Intemporary Design Studio.

Ф. Є. — Фаїна Єренбург — Арт-директор бренда DAVIS CASA.

Ф. Є. Олександрина, ти почала працювати декоратором більше 15 років тому. За першою освітою ти – медик. В який момент ти зрозуміла, що твоє покликання – це не медицина, а дизайн?

О. Л. Мої студентські роки в медінституті припали на період після розвалу Радянського Союзу. Не було ані грошей, ані роботи. Я намагалася кудись влаштуватися за медичним профілем, але до 3 курсу нас нікуди не брали офіційно, хіба що санітарками. Я ходила на чергування безкоштовно, а гроші іноді вдавалося заробити тим, що пов’язано з творчістю – знайомі просили мене підібрати штори, подарунки або щось пошити. Подружки зверталися, коли їм треба було допомогти одягнутися на якийсь захід – я була для них на кшталт стиліста. Правда, оплата була дуже смішна: губна помада, брасматик, абонемент кудись (сміється).

Мені подобалося вчитися, я хотіла стати професором медицини або, як мінімум, доцентом. Мріяла зробити якийсь винахід і врятувати людей від усіх хвороб. Але коли я закінчила інститут і розподілилася у відділення мікрохірургії ока, медицина переживала найскладніші часи: в людей не було грошей на найпростіші медикаменти. І так виходило, що половину своєї зарплати я кожен раз відносила назад до лікарні – на покупку ліків тим, хто їх особливо потребував. У той же час треба було якось підтримувати свою сім’ю… Іноді через приятелів до мене зверталися заможні дами, щоб я допомагала їм у створенні або оновленні гардеробу. Я, звичайно, погоджувалася. Так минуло років два або три, за цей час в мене з’явилося нове коло знайомих – моїх замовниць. Я знала всі модні магазини міста, стала їздити за речами до Словаччини та Угорщини. Майже всі вихідні проводила на Сінному ринку, щось там вишукувала. Тоді ж у Москві стали випускати журнал «Мезонін», з нього я дізналася про професію декоратора. Одна подруга прийшла до мене додому, погортала цей журнал і сказала, мовляв, та ти ж справжній декоратор! І я їй повірила (сміється).

Далі в моєму житті трапився різкий поворот: я була в декретній відпустці з другою дитиною, коли раптом мені запропонували оформити велику квартиру для одного з найбільш високопоставлених чиновників того часу. На об’єкті працювали фахівці з архітектурного бюро, але замовниця не могла знайти з ними спільної мови в тому, що стосується естетики. І через знайомих вона випадково дізналася про мене. Скажу чесно, це був єдиний раз в моєму житті, коли гроші вирішували все. Ми з чоловіком були молодими, була купа планів, але фінансово ми жили дуже скромно. Це була цікава робота, хоча я не була впевнена у собі і дуже хвилювалася. Але все закінчилося добре.

Ф. Є. Це був твій перший професійний досвід?

О. Л. Так, перші серйозні гроші, які я заробила як декоратор. Це було в серпні, а у вересні я вже почала вчитися на мистецтвознавця. Я хотіла здобути профільну освіту, але вчитися на архітектора на очному відділенні в мене не було можливості, професії «дизайнер інтер’єру» тоді взагалі не існувало, а мистецтвознавство було на заочному відділенні, яке я через чотири роки успішно закінчила.

Ф. Є. Чим корисна в твоїй нинішній професії мистецтвознавча освіта? Сьогодні багато дизайнерів і декораторів взагалі не мають вищої освіти, просто закінчують курси.

О. Л. Я – за те, щоб люди закінчували університет і отримували академічну освіту. В мене дві академічних освіти, і в професії допомагають обидві. І як медик, і як мистецтвознавець я маю системний погляд на будь-який предмет. І до створення інтер’єрів я підходжу саме так – системно. Мої викладачі (мені пощастило навчатися у профі!) завжди говорили: щоб скласти думку про щось, спочатку слід зібрати інформацію, скрупульозно її систематизувати, і тільки після цього робити висновки. Саме так виходить з інтер’єром. Його створення – це багатоетапний процес, який залежить не від трендів, а від особистості замовника, його історії, досвіду та ще купи факторів.

Ф. Є. Чи правильно я розумію, що освіта дала тобі методологію, підхід?

О. Л. Так, я говорю саме про це! Моя перша офіційна робота в якості декоратора була в Костелі Святого Олександра. Будівля довгий час використовувалась як міський планетарій і потребувала масштабної реставрації. Те, що ми можемо побачити зараз, це вже друга реставрація, яка абсолютно не відповідає архівним даним. Але вісім років тому все було зроблено в неокласичному стилі, відповідно до архівних даних – білий храм з ліпниною та вітражами, але ж без розписів. Була потрібна серйозна дослідницька робота, я боролася за те, щоб ця будівля відродилося в своєму первозданному вигляді, і настоятель мене підтримував. Це культура, яку прищепив мистецтвознавчий факультет, яка залишилася зі мною на все життя: чітке дотримання історичного контексту і технічного завдання.

Ф. Є. Поговоримо про традицію, яка існує в нашому бізнесі – архітектор, дизайнер, декоратор. Робота архітектора вимагає багатьох спеціальних технічних знань. Декоратор працює з готовим архітектурним об’єктом, намагаючись створити для замовника деталізоване середовище проживання, де йому буде комфортно. Дизайнер займає немов би проміжне положення. Інакше кажучи, архітектор – це простір, дизайнер – це функціонал, а декоратор – краса в деталях. Якщо говорити про твою особисту спеціалізацію, хто ти більше – дизайнер чи декоратор? І чим, на твою думку, відрізняються підходи при створенні інтер’єру дизайнера і декоратора.

О. Л. Всі три професії дуже важливі. У школі я вчилася в фізмат класі, тому добре розумію як закони фізики, так і абстрактні поняття, в мене добре розвинене просторове мислення. Все це дає мені величезне задоволення працювати з архітектурою, але остаточний підхід до створення об’єкта в мене декораторській.

Коли я формувалася в професії, я була орієнтована на московську школу «Деталі». Зараз вона не така популярна, а 10-15 років тому була в п’ятірці кращих декораторських шкіл світу. Я відстежувала роботи викладачів і випускників, регулярно читала журнали, які підтримували цю школу. Все це впливало на моє ставлення, моє бачення. Крім того, 13 років тому я вперше потрапила на виставку Maison & Objet, вона мене вразила. І потім я їздила туди щороку, ходила з блокнотом і замальовувала всі цікаві рішення, намагалася все зафіксувати в пам’яті. Я стежила за роботою всіх відомих декораторів. Їхнє мистецтво – це те, що мене дійсно зворушувало і надихало.

Ф. Є. Я розумію, про що ти говориш, але все-таки про підхід. Чим підхід до створення інтер’єру декоратора відрізняється від підходу дизайнера?

О. Л. Це тонка і часто умовна грань. Адже і дизайнер інтер’єру, і декоратор – обидва працюють з особистими потребами і вподобаннями замовника. Але декоратор, на мій погляд, більше відповідає за емоції і за чуттєвість інтер’єру. Ми обговорювали це з колегами і вирішили, що декораторській інтер’єр найбільш наближений до особистості. Коли люди потрапляють в інтер’єр, створений декоратором, вони одразу це відчувають.

Ф. Є. Це немов би портрет клієнта!

О. Л. Точно, декораторській інтер’єр – це немов костюм, зшитий у висококласного кравця за індивідуальними мірками!

Ф. Є. Мені здається, це дуже гарне пояснення. А скажи, як сприймають твою роботу колеги? І чия думка є для тебе особливо цікавою?

О. Л. Складне питання. З боку колег я відчуваю шанобливе ставлення, навіть від тих, хто працює в абсолютно іншому стилі. Буває, показую свою роботу і чую: «Я би, напевно, в цьому не жив, але зроблено класно». Є багато людей, думка яких мені цікава. Я завжди із задоволенням демонструю свої роботи Каті Васильєвої, хоча ми дуже різні, її вирізняє архітекторський, дуже раціональний підхід, але ми завжди знаходимо спільну мову. Ще можу назвати Олю Фрадіну, Наташу Єгорову, Юру Зіменко. Настя Ординанс – вона архітектор, але дуже сприйнятлива і щира. Твоя думка мені також цікава, тому ти розумієш сучасний дизайн, і ти поза професією, дивишся зі сторони.

Ф. Є. Що ти вважаєш особливо цінним для професіоналізму декоратора? Чим вирізняється хороший декоратор?

О. Л. Ця професія набагато ємніша, ніж те уявлення, яке про неї сьогодні часто зустрічається. Багато хто думає, що декоратор – це людина, яка тільки розкладає вазочки, аксесуари в готовому об’єкті або підбирає текстиль і предмети мистецтва. Звичайно, так буває, що декоратора запрошують на готовий простір, де вже з якихось причин неможливі радикальні зміни, будівельні роботи і перепланування. Тоді в хід йдуть текстиль, світло, фарби, фактури, арт-об’єкти предмети меблів та все те, за допомогою чого декоратор створює образ, сенс і персональний зміст простору. Коли ж об’єкт знаходиться на початкових етапах будівельних робіт, декоратор за сумісництвом – ще й дизайнер інтер’єру. Просто в цьому випадку в нього є набагато більше можливостей реалізувати свої ідеї і, найголовніше, кінцеве бачення – максимально опрацьований портрет способу життя замовника, з усіма деталями.

На мій погляд знання і навички в декораторський професії лежать далеко за межами суб’єктивного «подобається – не подобається». Професіоналізм декоратора складається з безлічі знань і дослідів. А для цього потрібні високий загальний рівень знань, відмінне просторове мислення, бездоганний смак і художнє чуття, глибокі професійні знання з історії мистецтва, основ малювання, композиції, колористики, декоративно-прикладного мистецтва, флористики і текстильного оформлення. Також декоратор просто зобов’язаний добре розбиратися в антикваріаті, вінтажі, а сьогодні вже й в колекційному дизайні. А ще він повинен володіти даром психолога, глибокою емпатією до потреб і запитів замовника, і, звичайно, високим рівнем відповідальності за бюджет і створений результат.

Я категорично проти того, щоб словом “декоратор” або “дизайнер інтер’єру” називали кожного, хто після вдалого, на його думку, особистого досвіду оформлення власного житла продає свої послуги з оформлення інтер’єру. За всім повинен стояти досвід, знання, щоденна практика, та й правило “десяти тисяч годин” ніхто не відміняв! (сміється)

Далі буде…