«Премії для мене не важливі. Професійний успіх для мене – коли є щасливі клієнти, які до тебе повертаються».
В. М. – Влада Махно – Дизайнер інтер’єрів, декоратор.
Ф. Є. – Фаїна Єренбург – Арт-директор бренду DAVIS CASA.
Ф. Є. Владо, на твоєму сайті є важлива фраза: «Мені дуже пощастило, адже все своє життя я займаюся улюбленою справою». Розкажи, як ти прийшла у професію. Наскільки я знаю, за освітою ти мистецтвознавець. Яким чином це вилилося в заняття декором і дизайном?
В. М. Якщо розповідати з самого початку, то мій батько за освітою архітектор. Але в 90-х йому довелося піти з професії. Він був дуже талановитим сільським хлопчиком, який зміг поступити до Харківського Національного Університету Будівництва та Архітектури з першої спроби. Завжди, коли я вдома у батьків, я милуюся архітектурними скетчами, етюдами, які він писав за 5-10 хвилин на пленерах, вони дуже професійні і живі. В дитинстві я щовечора спостерігала як тато працював за кульманом. А моя мама, викладач української мови та літератури, “декоратор в душі”. Вона завжди дуже любила книги, українську культуру і мистецтво, на свята вона своїми руками прикрашала наш будинок, створювала якісь крейзі-композиції з гілок, квітів, тематичних елементів. Возила мене по всіляких музеях та екскурсіях всією Україною.
Звичайно, це все відбилося на мені.
Я любила малювати, ходила до дитячої художньої школи, але не було відчуття, що я дійсно хочу бути художником або архітектором. Коли постало питання про майбутню професію, я не розуміла чітко, чим я хочу займатися. В мене були думки стати журналістом, археологом, маркетологом, етнографом. В той час моя сестра працювала в міжнародному маркетинговому агентстві, багато подорожувала, і ця робота здавалася мені творчою і привабливою.
Загалом, вирішили, що я буду поступати в Національний Економічний Університет, який закінчила моя сестра, а також до Національної Академії Мистецтв і Архітектури. За результатами іспитів мене прийняли і туди, і туди, так вийшло, що я одночасно вчилася у двох ВНЗ: в Нархозі на стаціонарі, на маркетолога, та в Академії – на заочному, на факультеті теорії та історії мистецтва.
В Академії мені дуже подобалося, там була вільна, творча атмосфера, там я зустріла вчителів з приголомшливими, глибинними знаннями. Але коли на четвертому курсі почався процес підготовки дипломної роботи в двох університетах, настала криза, було дуже важко все встигати. До того ж, тоді я вже почала підробляти в маркетинговому агентстві. Це зажадало великих зусиль, але я все ж змогла їх закінчити. В мене є диплом НОМА, я маю право викладати, можу працювати мистецтвознавцем або критиком.
Ф. Є. Розкажи про свою першу майстерню декору «Комільфо». В Україні зазвичай всі займаються всім, тому така спеціалізація – велика рідкість. Подібний підхід є характерним для західних компаній, які можуть дозволити собі брати в штат вузьких фахівців: архітектор, дизайнер, декоратор, стиліст зйомки, ландшафтний дизайнер, тощо. Мене дивує, що ти взялася за цю вузьку спеціалізацію і далі пішла цим шляхом.
В. М. По інерції року півтора або два я пропрацювала в рекламному агентстві. Потім я зустріла Сергія, мого майбутнього чоловіка, і тоді почала всерйоз замислюватися про професійне майбутнє. В мене була подруга-художник, ми разом стали думати, де застосувати наші вміння і почати заробляти гроші – так з’явилася майстерня декору «Комільфо». На початку ми сиділи в офісі Сергія на Подолі (Сергій Махно – архітектор, керівник студії Sergey Makhno Architect), він допомагав нам знайти перших клієнтів. Ми розписували стіни в квартирах, декорували дитячі кімнати, потім почали оформлювати заходи, пізніше з’явилися більш масштабні проекти. Поступово дійшло до того, що мені доводилося буквально жити на роботі. Бути декоратором досить складно, звичайно ж це робота у свята і вихідні, дуже часто – вночі, оскільки монтаж і демонтаж декорацій відбувається зазвичай у нічний час. В нас із Сергієм через це почалися конфлікти. Я і сама відчувала, що не витримую такий темп. Тоді прийшла думка перейти в інтер’єри, там темп більш спокійний. Першими моїми проектами були дитячі кімнати, потім невеликі квартири, і потихеньку справа пішла.
Ф. Є. Сьогодні ти працюєш як дизайнер інтер’єру і декоратор. В тебе є свій бізнес або ти працюєш з Сергієм, може, як фрілансер?
В. М. В компанії Сергія я часто працюю як декоратор або стиліст фотозйомки. Спочатку, коли в Сергія було мало співробітників, я взагалі займалася всім підряд. А зараз ми сидимо в одному офісі, але я сама по собі, в мене є свої проекти, свої архітектори, з якими я співпрацюю.
Ф. Є. Тобто робочу документацію для тебе роблять через аутсорсинг?
В. М. Так, це не люди Сергія.
Ф. Є. У 2017 році ти сформулювала тезу, що щастя – це коли ти ростеш і ростиш. А як сьогодні?
В. М. Сьогодні щастям я можу назвати гармонію. Для мене, як для матері, найважливіше – щоб діти були здорові. Це звучить банально, але це правда. Плюс, коли є гармонія у родині, почуття захищеності, і при цьому ти можеш розвиватися, задовольняти свої душевні потреби, реалізовувати себе.
Ф. Є. А що для тебе професійний успіх? Чи вважаєш ти себе успішною?
В. М. Зараз я не можу працювати в тій мірі, в якій мені би хотілося. Діти вимагають дуже багато часу і уваги. Я люблю читати, дивитися кіно, але зараз для мене це розкіш. Книги залпом проковтую, рано вранці або пізно вночі. Дуже хотілося би працювати більше, але поки що я це не потягну.
Ф. Є. І все-таки, дай визначення успіху?
В. М. Коли своєю роботою ти можеш забезпечувати всі свої потреби, втілювати свої ідеї і пишатися зробленим. Премії для мене не важливі. Професійний успіх для мене – коли є щасливі клієнти, які до тебе повертаються, і цікаві проекти.
Ф. Є. Я би сказала, що ти дуже нішевий дизайнер. Для тебе, мені здається, дуже важливі особисті контакти, можливість втілити своє бачення, та щоб замовникам подобався результат твоєї роботи.
В. М. Так, я би не хотіла мати мега-студію, багато співробітників і величезну відповідальність, як в Сергія. Може зараз такий етап, і потім я доросту до чогось більшого.
Ф. Є. Всі твої роботи наповнені кольором: «Квартира для мами», «Ніжним кольором», «Салон краси Backstage», «Сніданок у Тіффані» та інші. Кольори в тебе не плакатні, дуже ніжні та складні. Розкажи про свої взаємини з кольором, з фактурою, що ти любиш?
В. М. Останнім часом я дуже цим захопилася, прочитала багато книжок про колір. Також класичні праці Гете, Іттена на цю тему. Звичайно, це теорія, яку складно реалізовувати на практиці, але це дуже цікаво! Дуже сподобалися книги французького історика Мішеля Пастуро, який займається історією кольору, він спробував проаналізувати весь європейський досвід з цієї теми і систематизувати глобальні пласти різнобічних знань. Перша книга називається «Кольори нашої пам’яті», потім йдуть «Чорний», «Синій», «Зелений», «Червоний» – всього чотири книги із серії «Історія кольору».
Я дуже люблю колір в інтер’єрі. Зараз пішла така хвиля, мені дуже подобаються британські і американські інтер’єри. Багато їхніх ідей засновані на використанні кольору, принтів, текстилю – штори, подушки, покривала… Я хочу попрацювати з цим у своїх подальших проектах, можна створювати неймовірні композиції!
В моїх проектах ніжні кольори, більше тому, що так хочуть замовники. Була одна шалено яскрава квартира, спальня баклажанового з червоним плюс золоті елементи, але замовниця не дозволила її знімати. Мені подобаються всі кольори, вся справа в правильному поєднанні. Я дуже люблю принти. Єдина проблема – ціна. Якісні тканини дорого коштують, не всі клієнти хочуть йти на такі витрати.
Звичайно ж, хотілося б більше використовувати в декорі предмети мистецтва. Сергій колекціонер, ми постійно контактуємо з художниками, і бачимо, скільки існує прекрасних робіт. На жаль, продавати це у нас досить складно. Доводиться пропонувати більш прості і, відповідно, більш дешеві варіанти.
Ф. Є. Хто з українських художників твій улюблений?
В. М. Мені дуже подобаються Олександр Бабак, Сергій Радько, графічні роботи Сухоліта, Сільваші, Бажай… багато. В основному абстрактний живопис, і художники, які добре працюють з кольором. Сергій зараз дуже сильно захопився Трипіллям, він хоче будувати музей.
Ф. Є. А як давно ти сама малювала?
В. М. Це болюча тема, в юності я малювала багато, але моя остання робота була зроблена тоді, коли я чекала першої дитини. Хоча нещодавно я купила собі полотно і зробила ескіз. Молодший син пішов у дитячий сад, скоро у мене з’явиться більше часу. Малювати я люблю, це як медитація. В моїх роботах переважає флористика. Є ідеї, сподіваюся, дійдуть руки цим зайнятися.
Ф. Є. Дивлячись на твої інтер’єри, відразу розумієш, що це зроблено жінкою. Чи можна сформулювати, чим жіночий інтер’єр відрізняється від чоловічого?
В. М. Чоловіки краще бачать загальну просторову картину, зате жінки більш уважні до деталей, більш чутливі до кольору, фактури, вони можуть створити більш душевний, м’який, домашній інтер’єр.
Ф. Є. Згодна. Як ти вважаєш, які твої людські якості допомагають у роботі, а які – заважають?
В. М. Мені не вистачає системності, концентрації на одній конкретній задачі, чіткого планування, вміння розкладати все по поличках. Але це властиво багатьом творчим людям. Допомагає, мабуть, моя комунікабельність, мої замовники часто – це знайомі знайомих.
Ф. Є. Так, ти хороший комунікатор, вмієш спілкуватися з людьми, це важливо. Крім того, ти – мама двох чудових дітей. Імена вашим хлопчикам придумав Сергій, і вони досить незвичайні – Хікару і Тадао. Як ви називаєте їх у сім’ї?
В. М. Перші півроку я була в шоці, але ми заздалегідь так домовилися: що дівчаток буду називати я, а хлопчиків – чоловік. Поступово я це прийняла, звикла, і все стало чудово, для мене по-іншому вже бути не може. Я зрозуміла, що це лише мої внутрішні страхи, не такі вже екзотичні ці імена. Хікару у нас – Хіка, Хікусік, а Тадао – Тадейчік, Тадаська… бабусі придумали ще купу варіантів (сміється).
Ф. Є. Ще кілька коротких запитань. Скільки об’єктів ти можеш вести одночасно?
В. М. У мене було чотири об’єкти максимум.
Ф. Є. Чи є партнери з інтер’єрного дизайну, яких ти могла би похвалити?
В. М. Складне питання (сміється). Постійні партнери звичайно є! З надійних і перевірених по сантехніці це салон Венеція (Техно-Груп), по корпусних меблях Krasovsky. Хотілося би частіше купувати дизайнерські меблі з DAVIS CASA, працювати з вашим салоном – задоволення, ви дуже круті.
Ф. Є. Чи є якісь соціальні проекти, якими ти займаєшся?
В. М. От саме зараз з’явився. Зараз я допомагаю церкви, мамина подруга там пастор, це протестанти, я допомагаю їм декорувати нові приміщення. Я вважаю, що людина повинна служити іншим людям і щось віддавати просто так. Я допомагаю їм, вони допомагають іншим, в них є своя клініка для наркозалежних, допомога для людей похилого віку та малозабезпечених.
Ф. Є. Тебе друкують у солідних російських виданнях, але в українських я нічого не знайшла. Чому?
В. М. Мене друкував «Салон», «Будинок та Інтер’єр» і хтось ще, проектів в мене не так вже багато… Я намагалася пробитися в український «Elle Decor», але поки не вийшло.
Ф. Є. Чому вони не взяли, чим мотивували?
В. М. В них дуже складна і довга система схвалення, все йде через Францію. Може, все ще вийде, я чекаю відповіді.
Ф. Є. Владо, я бажаю тобі успіхів, щоб твої хлопчики підросли, і ти змогла працювати.
В. М. Дякую! До речі, ми зараз створюємо книгу для дуже цікавого українського художника. Я впевнена, що він – невизнаний український геній. Насправді в мене божевільний темп життя. В минулому році дуже багато сил та енергії ми віддали на створення свого заміського будинку. Іноді хочеться пожити спокійним життям, але поки я весь час в бурхливому морі. Мій чоловік – мега-шторм, ось хто вміє втілювати свої ідеї у реальність!
Ф. Є. Але про це ми поговоримо іншим разом з Сергієм (сміється). Дякую за інтерв’ю!