T (044) 235 94 95
Пошук
Generic selectors
Exact matches only
Search in title
Search in content
Search in posts
Search in pages
02.11.2020
Інтерв’ю Слави Балбека (balbek bureau) бренду DAVIS CASA. Частина 2

«Успіх – це твій слід у професії, це ті об’єкти, які певним чином вплинули на профіль міста, на його вигляд, історію та розвиток».

С. Б. – Слава Балбек – Керівник архітектурного бюро balbek bureau.

Ф. Є. – Фаїна Єренбург – Арт-директор бренду DAVIS CASA.

Ф. Є. Кафе на Подолі, «Дилетант», я вважаю, це одна з твоїх спроб проявити себе в чомусь новому.

С. Б. Я не хочу бути обмеженим рамками, не хочу бути людиною-кліше.

Ф. Є. Зрозуміло, я читала твоє інтерв’ю про те, що це «кафе для сусідів, для тих, хто живе поруч, з недорогою, але смачною кухнею». Чим особисто для тебе цікавий цей проект? Кафе – як кухня, як інновація в управлінських рішеннях, як якийсь новий концепт? В чому був інтерес?

С. Б. В мене свій підхід до речей, якими я користуюся, для мене є дуже важливим, що я можу створювати абсолютно різні речі. При цьому об’єм, який я можу створювати, завжди має різні межі. Я можу дозволити собі створити стілець – і можу зробити бетонні шахи.

Ф. Є. Маленькі чи великі?

С. Б. Маленькі, просто красиві бетонні шахи. Я хочу бути в оточенні комфортних речей. В мене не було нормального столу для гри в настільний футбол, довелося розробити стіл для себе – такий, як я хотів. Він виявився шалено дорогим, ніхто не хоче його купувати, і я про нього забув. Зробив два столи за власні гроші, потім віддав їх в дитячі будинки. Зараз половину свого часу я проводжу в громадських місцях, часто працюю в кафе, в open-space. Я продаю дизайн, займаюся ресторанами, і мені було дуже цікаво зробити дві речі: по-перше, подивитися на операційну систему цього процесу зі зворотного боку, отримати чесну внутрішню експертизу. Я вирішив, що для мене це буде корисним досвідом. Я краще зможу розуміти своїх клієнтів; крім того, таке глибоке розуміння внутрішніх процесів є дуже важливим при проектуванні. Коли я проектую житлові інтер’єри, в цілому я розумію, що потрібно людині для нормального життя. Але в мене раніше не було свого ресторану, я не знаю, чому система складування повинна бути саме такою, скільки потрібно місця для персоналу, що таке перезмінка, який кіпіш відбувається в цей момент. І я зрозумів, що, по-перше, я маю можливість це зробити; по-друге, я можу створити таке місце, яке я би зробив тільки для себе, у відповідності з усіма моїми вимогами. Плюс я отримаю експертизу, аналіз, і зможу цим користуватися в подальшій роботі. Тобто, в мене з’явиться навик. Те ж саме з навчанням студентів. Я розумію, що відбувається на лекціях, як вони розсідаються, як вони заважають один одному. І коли ми робимо якийсь лекційний зал, я намагаюся ставити себе на місце студентів. У цьому приміщенні лише 65 квадратних метрів, це маленький зал, але мені давно хотілося зробити своє місце, виразити себе у цій сфері. Є багато речей, які тепер я би зробив інакше, але поки не спробуєш – не впізнаєш. Зарано говорити про комерційний успіх, але мені хотілося зробити місце, яке би подобалося людям.

Ф. Є. Питання про салон краси «Say no more». Наскільки я зрозуміла, головна ідея була в тому, щоб зробити об’єкт без явного гендеру, щоб він не читався. Мені цікава ця тема, тому що другий бізнес, який є в нашій компанії (не в Києві) – це косметологічна клініка. І питання, як зробити, аби до клініки приходило більше чоловіків, є дуже актуальним. Пропонують робити для чоловіків окремі салони, або виділяти спеціальні чоловічі дні, тому що чоловіки не люблять перетинатися з жінками-клієнтками. Власники салону, коли замовляли тобі інтер’єр, навмисно хотіли прибрати цю гендерну складову?

С. Б. Насправді, ні.

Ф. Є. Але все ж цікаво, чи ходить тепер туди більше чоловіків?

С. Б. Ми обговорювали це з журналістами в пабліках, один з них сказав: «Класно, що у вас вийшло, що це не виглядає жіночим салоном. Ви відійшли від основних кліше побудови б’юті-салонів». Перед нами стояло завдання зробити універсальний об’єкт, з досить сильним дизайном, який би вражав. І якось так вийшло, що цей об’єкт вийшов універсальним в сенсі гендеру. Я не бачу там відверто чоловічого характеру, це дійсно унісекс. Цю тему підхопило багато інших медіа пабліків: «Ось, дивіться, вони зробили салон, який не схожий на салон». В нас, здається, ще залишається менталітет людей, не знаю – пострадянський або український – які говорять, що «робити манікюр пацанам некруто». З того ж розряду, як раніше вважалося: якщо ти ходиш до психолога, ти – псих. Коли згадуєш про це в розмові в наші дні, люди вже ставляться по-іншому. Зараз ця індустрія теж змінюється, але це відбувається дуже поступово…

Ф. Є. Розкажи про свій проект в Сан-Франциско, це дизайн суспільного середовища, створений на базі храму. Я правильно зрозуміла?

С. Б. Це була старовинна, недіюча церква. Мене запросили взяти участь в тендері, серед головних менеджерів цього проекту були українці. Це один з IT-кластерів, своєрідний інкубатор стартапів Кремнієвої долини. Ідея в тому, що компанія на базі цього майданчика збирає фахівців, підтримує їх, адмініструє, і разом з ними запускає стартапи. Їм хотілося зробити вражаючу локацію, яка би притягувала до себе не тільки професійне середовище, але й місцевим хотілося би туди приходити і тусуватися. Вони придбали цю церкву, а також сусідню будівлю, і в цокольному приміщенні організували готель, коворкінг, зали для презентацій та інше, а в будівлі, яка стоїть поруч – колівінг. Зали для презентацій та інших некомерційних заходів розташовані в самому приміщенні церкви. Там дуже елегантний дизайн, всі елементи, котрі мають якусь історичну цінність, збережені.

Ф. Є. Зрозуміло, а скажи, проекти для гаманця і для душі – в якій пропорції вони в тебе йдуть?

С. Б. Ми почали замислюватися про це в останні півроку, і залишили відсотків 10 проектів для душі, а решта – для душі та гаманця одночасно. Ми вже маємо можливість вибирати між клієнтами, якщо треба зробити якийсь проект для благодійності, для друзів, для душі, ми його робимо. Просто раніше ми особливо не рахували гроші, а тепер серйозно зайнялися фінансовим менеджментом.

Ф. Є. Серед творчих людей нашого покоління було багато цікавих союзів: ти з Олею, Віка Оскілко з Наташею Щирою, Вікторія Шкляр та Ольга Антонцева і так далі. Всі ці творчі альянси розпалися, але мені дуже приємно, що це відбувалося цивілізовано, що всі ці люди залишилися у добрих стосунках. У вашому з Олею випадку, що було причиною розставання?

С. Б. З самого початку в нас ніколи не було комерційних розбіжностей, але з часом наша спільна команда природним шляхом розділилася на дві, тоді стало зрозумілим, що організаційні зміни вже назріли. Підтримка, яку ми надавали один одному, була дуже корисною на початковому етапі, але потім ми стали самостійними творчими одиницями, кожен хотів розвиватися в своєму стилі і своєму темпі.

Ф. Є. Можливо, коли-небудь ви ще зробите спільний проект?

С. Б. У такій кооперації один повинен бути провідним, а інший – веденим. Я сумніваюся, що в нас вийде розділити ці ролі, ми будемо штовхатися ліктями. Так що, навряд чи, для мене це скоріше мінус, ніж плюс.

Ф. Є. Хочу поговорити про твою лекторську діяльність. Ти досить рано почав читати лекції, що тебе до цього підштовхнуло?

С. Б. Мої лекції більше схожі на історії, ніж на навчання. Я нікого не вчу, просто ділюся своїм досвідом; люди, якщо це їм цікаво, можуть якимось чином застосувати його у своїй роботі. Мені хочеться отримати зворотній зв’язок в професійному середовищі, в якійсь мірі похвалитися реалізацією, розповісти про якісь проблеми та їх вирішення.

Ф. Є. Скільки людей зараз працює в вашому бюро?

С. Б. Близько п’ятдесяти, не рахуючи інженерів, для інтер’єрної майстерні це досить великий штат.

Ф. Є. Дійсно, великий! Аби прогодувати таку кількість людей, потрібно багато проектів, ти встигаєш вникати в усі?

С. Б. Наше основне завдання, як організації, щоб клієнти йшли не «до Слави Балбека», а в нашу майстерню. Хлопці в бюро ростуть, стають лідерами і відкривають власний бізнес, це абсолютно нормальна практика, я завжди бажаю їм успіхів. Мені би хотілося, щоб нашим брендом було саме бюро, а не моє ім’я. В принципі це вже виходить, і з громадськими клієнтами, і з приватними.

Ф. Є. Я завжди думала, що в цьому плані легше з громадськими клієнтами, а приватні все одно будуть орієнтуватися на відоме ім’я.

С. Б. Мій принцип роботи – стимулювати самостійність, тому я намагаюся, щоб перший контакт з клієнтами проходив без моєї участі. І я ніколи не називаю проекти своїм ім’ям…

Ф. Є. В предметному дизайні багато списів зламано щодо того, копія це чи не копія. Як ти вважаєш, якщо клієнт має обмежені кошти, чи можна заощадити і поставити копію?

С. Б. Три роки тому ми пішли на принцип: взагалі не будемо купувати копії. Нам простіше розробити самостійно стілець, диван, тощо. Були навіть конфлікти з клієнтами з цього приводу, але ми не поступилися – або так, або ніяк.

Ф. Є. Це круто, справді. Славо, під кінець нашого інтерв’ю ще кілька коротких запитань. На інтер’єрному ринку в тебе є надійні, перевірені партнери, яким ти віддаєш перевагу? Можливо, будівельники чи інженери? Розкажи про них.

С. Б. Ваш меблевий салон DAVIS CASA, напевно, єдиний, який я рекомендую. Я кажу це не з лестощів, а за результатами нашого багаторічного співробітництва. Але взагалі-то я досить давно склав із себе обов’язки спілкування з постачальниками та підрядниками. Хлопці, які ведуть конкретний проект, займаються цим самостійно і показують мені результат, в кого і що вони купують. З будівельниками все складно, усі лажають, тому довгострокові відношення не дуже складаються.

Ф. Є. Скільки об’єктів одночасно в змозі вести ваша майстерня?

С. Б. Багато, всі вони на різних стадіях, мені важко відповісти.

Ф. Є. Чи є якісь соціальні проекти, які підтримуєш ти або твоя майстерня?

С. Б. Нещодавно я говорив в іншому інтерв’ю, що є речі, які для мене важливі, зокрема, ставлення до людей з обмеженими можливостями. В наших проектах ми завжди пропонуємо замовникам встановити пандуси, підйомники. Це дійсно важливо, але всі цього лякаються. В нас навіть бувають конфліктні ситуації з клієнтами, наприклад, двоповерховий ресторан, де вони не хочуть ставити підйомник або робити пандуси. Якщо згадати усі створені нами проекти ресторанів, в 90% випадків там цього немає, бо умови не дозволяли і таке інше. Але зараз ми ставимо це питання досить жорстко, тому що репутація дорожче. Для мене є надважливим побудувати об’єкт, який буде служити людям, заради цього я можу навіть посваритися з клієнтом.

Ф. Є. Так, останнє запитання: що для тебе успіх в професії?

С. Б. Успіх – це твій слід у професії; гроші приходять, потім вони йдуть, важливо тільки те, що залишається після тебе. Ті об’єкти, які тобі вдалося створити або зберегти, які певним чином вплинули на профіль міста, на його вигляд, історію та розвиток. Для мене це найважливіше.

Ф. Є. Мені подобається така відповідь, дякую, Славо!

    Зв'язок з нами





    працюємо над об'єктами

    по всій Україні

    салон davis casa

    м. Київ, вул. Володимирська, 38, тел.: (044) 235 94 95, 494 27 22, 235 55 02, (050) 481 05 89, (050) 452 44 25

    daviscasa.kiev@gmail.com
    салон davis casa

    м. Дніпро, пр. О. Поля, 72, тел.: (0562) 36 10 04, (050) 362 69 40, (050) 481 83 93

    s-studio@daviscasa.ua