Н. С. – Наталія Сирота – Керівник архітектурного бюро SINATA.

Ф. Є. – Фаїна Єренбург – Арт-директор бренду DAVIS CASA.

Ф. Є. Нам усім траплялися граблі у роботі. Наприклад, років 25 тому в нас було одне з перших замовлень на комплектацію офісу, замовили великий стіл для нарад та крісла. Ми встановили італійські меблі, а через декілька днів дзвонять клієнти: під час переговорів крісла почали розвалюватися прямо під ними! Стали розбиратися, віддали хрестовини в лабораторію на аналіз, і з’ясувалося, що виробники цих крісел отримали браковані партію хрестовин. Наші крісла були саме з цієї партії. Звичайно, в результаті нашої швидкої реакції вдалося в дуже короткий термін виправити ситуацію, і клієнт це оцінив. Розкажи про свої граблі, що запам’яталися найбільше.

Н. С. На попередній роботі один з керівників в минулому був військовим. Він настільки нас вимуштрував, що тепер, напевно, це сидить глибоко в мені: я перевіряю все по десять разів. Так склалося, що нам не раз доводилося вирішувати ситуації з «граблями», на які наступали колеги по цеху. Був такий рік, коли 60% наших замовлень – це були проекти, в яких хтось із колег по цеху починав працювати, наступав на граблі, і в такому стані проект переходив до нас. Виправляти чужі помилки набагато складніше, ніж власні, тому було не просто, але в підсумку всі проекти вийшли вдалими.

Ф. Є. Наташо, скільки людей в тебе працює?

Н. С. Чотирнадцять.

Ф. Є. Усі проекти ти ведеш сама? Як у вас побудована робота?

Н. С. Замовники спочатку завжди приходять до мене для постановки технічного завдання та анкетування. Я – як лікар, який повинен детально вивчити їх симптоми, проблеми та потреби. Чим краще будуть опрацьовані всі опитувальні складові, тим точніше я поставлю діагноз і знайду кращу схему лікування. Коли завдання зрозумілі, в роботу включається команда. Наш проектний менеджер складає детальні графіки, визначає етапність робіт і підбирає команду. Потім кожен, в рамках своїх завдань і компетенцій, приступає до їх виконання. Як керівник компанії, я беру участь в кожному проекті, хоча це не означає, що я завжди глибоко занурююся в деталі кожного креслення.

Ф. Є. Я розумію, ти несеш відповідальність за результат, тому повинна бути в курсі.

Н. С. Звичайно, адже від результату залежить моя репутація, репутація всієї компанії! Для нас це дуже важливо!

Ф. Є. Цікаво, які якості твого характеру допомагають бізнесу, а які – заважають?

Н. С. Допомагає терпимість. Я не терпима до обману та лицемірства, але до багато чого іншого можу поставитися толерантно – знайти компроміс, пояснити, навчити, переступити через негатив і піти далі. Я прекрасно помічаю деталі і роблю висновки щодо своїх майбутніх дій та взаємин. Вкрай не люблю вплутуватися у конфлікти. Я вважаю, що розумні люди повинні домовлятися і шукати компроміси. До своєї команди я підбирала людей з аналогічними цінностями, професійних, неконфліктних, розумних і культурних. Іноді моє терпіння є недоліком, тому що люди знають, що я зайвий раз не крикну, промовчу, поспівчуваю, і цим користуються. Правда, недовго.

Ф. Є. В тебе працює досить велика команда, скільки проектів одночасно може вести майстерня?

Н. С. В середньому, чотирнадцять-шістнадцять. Зазвичай вони знаходяться на різних етапах, при чіткому розподілі завдань робота йде в спокійному режимі, без авралів. У графіках ми не пишемо чітку дату закінчення проекту, це неможливо; ми пишемо кількість днів, що відводиться на кожний етап проектування і реалізації. Звісно, тобі відомо, що процес узгодження з замовником може затягуватися.

Ф. Є. Які в тебе стосунки з колегами по цеху? Чия думка про твої роботи тобі цікава?

Н. С. Я знаю багатьох, але не можу сказати, що в повсякденному житті ми тісно спілкуємося. У поїздках, коли ми кудись летимо або їдемо, можна поговорити про особисте, професійне, поділитися досвідом. Після повернення в Україну ти занурюєшся у свою роботу, носишся з ранку до вечора. Навіть мій персонал не кожен день бачить мене в офісі. Якщо говорити про те, чия думка мене цікавить… Це Катя Васильєва, вона глибока і цікава людина. Юнакови, Ваня і Федя, Таня Полегіна. Цікаво знати думку Дроздова, Ігоря Паламарчука, Олі Рябової… До речі, з кожним з них я познайомилася в спільних робочих поїздках, котрих зараз мені дуже не вистачає. Здавалося би, лише пара днів поза звичним робочим режимом, а отримуєш такий колосальний заряд енергії та натхнення.

Ф. Є. Хороша команда! Скажи, що для тебе успіх? Якщо говорити про професійний та людський аспекти.

Н. С. Як професіонал, я щаслива бачити задоволених клієнтів, котрі пишуть вдячні листи після того, як вони вже пожили в створеному нами просторі. Успіх – розуміти, відчувати, що ти приносиш людям користь. Мені дуже цього не вистачало в моїй попередній роботі.

Ф. Є. Я би сказала, що це дуже здоровий і правильний підхід.

Н. С. Ми спілкуємося зі своїми клієнтами не один день, навіть не один місяць. Архітектурні проекти взагалі можуть тривати роками. І коли ми зустрічаємося, обговорюємо не тільки професійні, а й людські проблеми. Мені щастить, все мої клієнти – дуже цікаві особистості. Для мене професійний успіх точно полягає не в гонитві за нагородами. Нещодавно ми закінчили цікавий об’єкт у Римі, люди звернулися до мене за рекомендацією своїх друзів, які живуть в Україні. Для мене це і є нагорода: хороша репутація, а не статуетка на полиці. Природно, хотілося би коли-небудь реалізувати проект, в якому я отримаю повну творчу і фінансову свободу. Але якщо цього не станеться, сильно засмучуватися не буду.

Ф. Є. Є думка, що еволюційно чоловіки більш, ніж жінки, схильні до змін, до засвоєння інформації. Поки жінка зберігала домашнє вогнище, чоловік ходив на полювання. Вважається, що професія архітектора більше підходить чоловікам. А що ти думаєш про професію дизайнера інтер’єру, важливий тут гендер чи ні?

Н. С. Я думаю, ні. Важливою є наявність в ДНК якогось гена естетики.

Ф. Є. Дивлячись на готовий інтер’єр, ти можеш визначити, хто його створив: чоловік чи жінка?

Н. С. Як правило, не можу. Я вважаю, що в цьому й полягає справжній професіоналізм. В інтер’єрі повинна бути відповідь на питання: для кого він був створений, але не хто його створював. Я не беру зараз до уваги авторів з дуже вузькою спеціалізацією, з власним почерком, який пізнаваний без прив’язки до чого би то не було. За моїми спостереженнями, в нашій країні сьогодні настільки схожі подачі та фінальні результати, що часто не можна визначити не те що чоловік це робив або жінка, а взагалі – якою студією або компанією був розроблений даний проект.

Ф. Є. В тебе, напевно, є коло партнерів, постачальників, з якими ти працюєш на постійній основі. Які якості ти цінуєш в партнерах? І якщо ти можеш комусь дати рекомендації, було би цікаво почути.

Н. С. Я ціную надійність, оперативність комунікації; для мене дуже важливі люди, менеджери, які працюють в цій компанії, наскільки вони компетентні та готові оперативно подавати інформацію, наскільки чітко і грамотно вона буде сформульована. Наприклад, ваш салон DAVIS CASA підходить мені за всіма параметрами – шикарні люди, з якими завжди комфортно, в яких позиціонування відповідає внутрішньому стану, все чітко зрозуміло, оперативно та без зривів. По комплектації плитки є конкретний менеджер, з яким я буду працювати завжди, куди би він не перейшов.

Ф. Є. А будівельників кожен раз дає замовник? Або є будівельні компанії, яким ви віддаєте перевагу?

Н. С. Коли замовник каже: «В мене є свої перевірені, надійні будівельники», це не є проблемою. Ми готові працювати і знаходити спільну мову з усіма. Багато проектів ми зробили з компанією «Шатро», з ними комфортно, і все виходить добре. За рішенням інженерних систем мені дуже імпонує компанія «Сахара». Вони молодці, коли в мене в роботі об’єкт високого рівня, коли потрібні якісь інноваційні рішення для організації теплових систем, грамотна побудова автономних котелень, проектування систем енергозбереження, я завжди звертаюся до них.

Ф. Є. Ще питання: в чому ти бачиш розвиток у майбутньому, своє власне та своїх співробітників? Звичайно, зараз складно говорити про поїздки…

Н. С. Складно передбачити, в чому нам доведеться розвиватися у майбутньому, бо світ зараз дуже динамічний. Але сьогодні ми жодного дня не стоїмо на місці, використовуємо останні програмні розробки, в яких працюють архітектурні компанії зі світовим ім’ям, кожен день підвищуємо рівень своїх професійних знань та навичок. Раніше по п’ятницях ми влаштовували в офісі «Освітній день». Мої співробітники самі це запропонували, встановили чергу, хто кожен раз готує солодощі до чаю, було дуже цікаво за цим спостерігати. Ми накривали стіл, обговорювали заздалегідь, яку тему будемо розбирати, що їм цікаво, якої додаткової інформації вони потребують. Я постійно прагну йти вперед, знаходжу те, що використовується у світовій практиці, і впроваджую це в нашу роботу. Ми розвиваємося всією командою, синергетичний ефект дає приголомшливі результати.

Щодо розвитку, наприклад, зараз ескізні проекти будинків або будь-якого іншого об’єкта ми відправляємо замовникові у вигляді відеоролика. Це дозволяє йому чітко зрозуміти кінцевий результат, розглянути об’єкт в деталях, кожен кут, і переконатися, що все буде саме так, як хоче він. Скетчі або навіть 3D-візуалізації не дають такого ефекту. Замовник може не виникнути в те, як будуть стикуватися різні матеріали, в інші нюанси; проектант зі свого боку, не отримавши правок, продовжить розробку робочої документації, за якою буде йти будівництво. Вже в процесі будівництва можуть знадобитися складні, коштовні коригування.

Ф. Є. А бувають ситуації, коли ви заклали в проект якісь матеріали, зробили візуалізацію, клієнт подивився, сподобалося, а потім він починає рахувати і каже: «Та ні, цей камінь дорогий, я хочу дешевше»? У моїй роботі таке бувало часто.

Н. С. Бюджет ми обговорюємо на старті, щоб відразу розуміти рамки творчого польоту. Якщо говорити про візуалізації в 3D – це болюча тема в нашій країні. Коли я проходила навчання в Мілані, я була божевільною студенткою, розпитувала викладачів про все: про структуру їх компаній, способи викладання ідей, участь в тендерах, тощо. І всі одноголосно казали, що вони проти візуалізацій, що це вигадали девелопери, щоб їм було зручніше продавати свою нерухомість, нічого спільного з творчістю це не має. До того ж, в них ця послуга є досить недешевою, не всі її замовляють. Наші замовники розпещені, подача проекту у вигляді пари скетчів від руки не пройде.

Ф. Є. Чи є соціальні проекти, в яких береш участь ти або твоя майстерня? За професією чи, може, за покликом серця?

Н. С. Це проекти, пов’язані з дітьми. Я переконана, що більшість наших комплексів йдуть з дитинства, якщо дитина не отримала достатньо уваги та любові з боку дорослих. Дуже хочеться бачити наших дітей щасливими, без поламаних доль, обмеженої свідомості. Для цього потрібно не стояти осторонь, а допомагати їм знайти себе, знайти правильний шлях.

Кілька років тому, плануючи стратегію компанії на майбутній рік, ми вирішили, що 10% від наших доходів будемо направляти на допомогу дітям. З того моменту ми дотримуємося цього рішення і адресно допомагаємо будинкам малят та дитячим будинкам. Беручи участь у різних навчальних програмах, я намагаюся розповідати дітям про різні сфери, в яких вони можуть розкрити свій потенціал, хочу допомогти їм бути «open mind». Школа, мені здається, запаковує дітей в зручні для дорослих бокси, щоб вони не виділялися із загальної маси, мислили як усі, були зручними для управління. Одного разу мене запросили до приватної школи, розповісти дітям 1-5 класів про фінансову грамотність на прикладі свого бізнесу. Я придумала цікавий формат, і він спрацював. Спочатку була коротка презентація, потім я задала питання: «Діти, хто з вас любить складати Лего?» Всі підняли руки. Тоді я кажу: «Сьогодні це просто гра, а завтра це може стати вашими проектами, подібними проектам Захи Хадід. Ваші захоплення, здібності можуть розвинутися і стати джерелом вашої самореалізації та доходу».

На прикладі архітектури та дизайну я показала, як йде процес, по ключовим етапам. Ми з хлопцями підготували планування кімнати, вони вирізали елементи меблів, техніку, декор; дівчата робили дизайн ідеальної, за їхнім уявленням, кімнати для дівчаток, а хлопчики – для хлопчиків. Я сказала: «За кожен проект я заплачу по 500 гривень; при цьому, якщо основи ергономіки будуть порушені, я вас оштрафую, ви заробите меншу суму. Все як у житті». Це були реальні гроші, якими вони потім розраховувалися на шкільному ярмарку.

Але що вразило в цій історії: першокласники видавали такі рішення, що я диву давалася; але чим старше були діти, тим більше вони були затиснутими, не впевненими в собі. П’ятикласники боялися створити, запропонувати щось своє – раптом хтось засудить або висміє. В результаті, подорослівши, ми можемо дуже добре щось скопіювати, але слабо генеруємо самостійні, унікальні ідеї.

Ф. Є. Я зрозуміла, діти для тебе – тема актуальна.

Н. С. Так, я хочу, щоб ситуація в Україні змінилася. Хочу, щоб наші діти стали вільними людьми, перетворилися в націю, яка відкрита світу і не боїться бути унікальною.

Ф. Є. Наташо, дякую тобі за інтерв’ю, ми обговорили багато питань, це було дуже цікаво.