К. В. – Катерина Васильєва – Архітектор архітектурної майстерні «Васильєва & К».

Ф. Є. – Фаїна Єренбург – Арт-директор бренду DAVIS CASA.

Ф. Є. Катерино, ти – архітектор старої школи, здобувала освіту ще в Радянському Союзі. З висоти свого теперішнього практичного досвіду, як ти можеш оцінити радянську архітектурну освіту?

К. В. Мені дуже пощастило з викладачами, особливо пам’ятний академік Олексій Олексійович Тіц, на той час в нашій країні їх було лише троє. Він викладав нам історію архітектури, ділився своїми глибокими знаннями і повагою до історичних пам’ятників та до архітектури взагалі.

Ф. Є. Що ти закінчувала?

К. В. Харківський інженерно-будівельний інститут, факультет архітектури. Вимоги, які в той час пред’являлися до освіти, до рівня підготовленості архітектора, мені здається, були вищими, більш глибокими. Тоді було розуміння, що архітектор – це той, хто повинен не тільки творити, але розуміти, знати і використовувати закони побудови, конструювання, «відчувати» матеріали, колір, світло та інше.

Ф. Є. Наскільки ти була готова до самостійної роботи відразу після інституту? І чи можливо це в принципі?

К. В. Оскільки це були радянські часи, мова про створення власного архітектурного бюро і самостійну роботу взагалі не йшла (сміється). Ми отримували практичні навички, працюючи над проектами-завданнями і допомагаючи старшим товаришам, які робили свої дипломи. Для нас це був єдиний досвід, близький до сучасного індивідуального проектування.

Ф. Є. Моє питання в тому, чи достатньо було спеціальної освіти для самостійної роботи чи ні?

К. В. Вважаю, недостатньо. Коли я почала працювати в проектному інституті, виявилося, що мої уявлення про професію архітектора дуже далекі від реальності.

Ф. Є. В деяких інтерв’ю ми вже обговорювали те, що ні сьогодні, ні в радянські часи в архітектурній освіті не було такого поняття, як інтернатура. Мені здається, це могло б дуже допомогти молодим фахівцям. Не знаю, як це правильно називається, але я чула від людей, чиї діти навчаються на архітектурі на заході, що там це практикується.

К. В. Я закінчила навчання, коли ще існувала система розподілу, обов’язкова робота за розподілом в проектному інституті і була своєрідною інтернатурою.

Ф. Є. Я вважаю, що за рівнем відповідальності перед суспільством архітектори стоять на другому місці після лікарів. У критичних ситуаціях від кваліфікації архітектора залежить людське життя, та й взагалі від професіоналізму архітектора залежить якість життя. Чому ж до професії лікаря люди ставляться з пієтетом, а до професії архітектора – ні? Принаймні, у нас в Україні.

К. В. Абсолютно згодна, що від вигляду населеного пункту, від функціональності і якості житла залежить дуже багато чого в формуванні особистості, в усвідомленні персонального відчуття комфорту. Але як це не парадоксально, багатьом людям здається, що створювати архітектуру – це те ж саме, що малювати картини. А малювати картини потенційно вміють все від народження, людина має якийсь вбудований інстинкт творчості, і здається, потенційно їм міг би скористатися кожен. Але це ілюзія! Адже архітектура – це не просто красиві картинки. Без певних знань та навичок створювати архітектуру неможливо. Замовникам часто помилково здається, що наша робота не настільки серйозна і специфічна, щоб відчувати до неї повагу.

Ф. Є. Тобто проблема в уявній легкості?

К. В. Був випадок у моїй практиці, коли в проекті були передбачені заходи щодо захисту від блискавки – це був досить великий дерев’яний будинок, покритий дерев’яною черепицею. Я неодноразово вимагала своєчасно встановити захист, але цього зроблено не було. Вже закінчувалися оздоблювальні роботи, коли в будинок влучила кульова блискавка. Він повністю згорів.

Ф. Є. Гадаю, проблема, яка існує в нашому суспільстві, йде від незнання, нерозуміння і недооцінки того, чим займається архітектор. На заході люди розуміють, що архітектори, як і лікарі, знають те, чого не знає 90% населення. Просвітницька робота дуже важлива. Необхідно говорити про складність цієї професії, про відповідальність і про те, що може дати професійний архітектор конкретній людині та всьому суспільству.

К. В. Я вірю, що, набравши певну критичну масу, ця інформація вплине на ставлення замовників до професіоналів. Але я думаю, проблема ще і в ментальності нашого суспільства, в якому не прийнято цінувати чужу працю, в більшості людей відсутня особиста і професійна відповідальність.

Ф. Є. Ти хочеш сказати, що наша нація безвідповідальна?

К. В. Уявлення про те, що я все можу, все вмію, все знаю краще, ніж інші – це наша національна риса. Це непогано, але дуже часто це нічим не підкріплено. Звичайно, можна поглянути на готовий, опрацьований план і сказати: «Авжеж, тут все просто!» Не маючи жодного уявлення, що за цим стоїть. Повага до архітекторів в західних країнах формувалося протягом довгого часу, при жорстких ринкових відносинах і високій конкуренції.

Сьогодні ми бачимо зміну вимог ДБН, СНІП, забирається величезна кількість норм, які стосуються безпеки і комфорту. Раніше, щоб узаконити перепланування квартири, потрібно було узгодити його з фахівцями. Відсутність контролю в цьому питанні призводить до того, що приватні замовники намагаються заощадити на архітектурному проекті, і наймають виконавців невисокого рівня. Вони отримують свій досвід, після чого багато хто приходить до необхідності запросити більш серйозного майстра. З’являється розуміння, що тільки звернувшись до професіонала, можна отримати по-справжньому хороший результат.

Ф. Є. Сподіваюся, що люди, врешті-решт, це усвідомлять.

К. В. Лише на власному досвіді можна в цьому переконатися. Прийде час, коли наша професія буде реабілітована.

Ф. Є. В інтерв’ю з архітекторами і дизайнерами ми говорили про багато речей, але я ніколи не порушувала питання, яке для професіоналів здається зрозумілим, як аксіома – питання грамотного планування. Але наші інтерв’ю також читають люди, не пов’язані з архітектурою. Впевнена, що нам потрібно про це поговорити.

Якісне, грамотне планування – це необхідна умова будь-якого успішного проекту. Якщо його немає, нічого не врятує – ні дизайнерські меблі, ні антикваріат. Ти маєш величезний досвід, я хочу, щоб ти пояснила, наскільки це важливо.

К. В. Планування важливе для того, щоб будинок відбувся як будинок – де люди живуть, дорослішають, народжують дітей. Щоб він був місцем, куди хочеться повертатися, де відновлюються сили та психіка. Де можна радіти, зустрічатися з рідними, з друзями. Від планування залежить майже все. Можна змінити колір стін, замінити світильники, купити новий диван чи будь-який інший предмет. Але якщо планування не передбачає абсолютної функції, реалізації всіх людських потреб, ніщо не зможе компенсувати ці незручності. Я консультую замовників перед купівлею нерухомості, і можу сказати, можливо виконати їхні вимоги в даному обсязі чи ні.

Ф. Є. Я часто чую розмови архітекторів про нікчемне планування квартир, які дістаються їм від забудовника. Чому в людей, які проектують ці будинки, немає розуміння грамотного планування?

К. В. Ключовою є сама постановка питання. Ми думаємо, що житло будується для людей. А насправді сьогодні воно будується для оптимізації витрат і отримання максимальної вигоди (сміється). Коли наше громадянське суспільство буде готове відстоювати свої інтереси, інтереси міста, такі об’єкти будуватися не будуть. Бажання інвестора зменшити витрати призводить до того, що для проектування преміум-сегмента залучаються фахівці, які не розуміють, що передбачає цей сегмент. Так з’являються будівлі, які зовні облицьовані мармуром і гранітом, але не функціональні всередині. Зараз хоча би стали замислюватися про кількість водорозбірних вузлів, раніше не було й цього.

Ф. Є. Розкажи яку-небудь цікаву історію зі своєї практики.

К. В. Найдивнішою була квартира, яка розташовується в елітному Французькому кварталі (в центрі цього району навіть встановлена ​​мала копія Ейфелевої вежі). У цій квартирі не було жодного прямого кута, вона була схожа на віяло, і кожне приміщення в плані, крім радіусної кривої, мало ще й трапецієподібну форму. Для темного холу, з якого ми потрапляли в кожну кімнату, відводилося близько 20% загальної площі. А центром композиції була монолітна залізобетонна опора. Згодом вона послужила опорою для побудови композиції цієї квартири. На цьому прикладі можна зрозуміти важливість створення планування. Навіть в такому неймовірному обсязі можна знайти зручне рішення, яке буде відповідати вимогам конкретного замовника.

Ф. Є. Було би добре, якби ти показала нам варіанти «до» та «після» з описом, щоб на цьому прикладі пояснити потенційному клієнтові, наскільки важливо мати професійного архітектора.

К. В. Кілька років тому я виступала з цим плануванням на конгресі забудовників, де обговорювалися можливості сучасного багатоповерхового, багатоквартирного будівництва, використання нових матеріалів і технологій. Я говорила про необхідність звертатися до професіоналів вищого рівня заради консультації, щоб проектувальники змогли скорегувати недоліки, а покупці або інвестори отримали функціонально обладнані квартири.

Ф. Є. Я знаю, що ти займаєшся консультуванням клієнтів по планувальним рішенням – це недорога послуга, мало хто з архітекторів готовий цим займатися. Звичайно, було би правильним, якби перед ухваленням рішення про купівлю нерухомості клієнт міг отримати пораду професіонала. Інакше можна купити кота в мішку.

К. В. Зазвичай замовник добре уявляє, що саме він хоче отримати в квартирі, якщо говорити про кольорову гаму, стилістику або бренди. Функція залишається поза зоною його уваги, але ж починати потрібно саме з цього. Тільки повне розуміння потреб, усіх життєвих сценаріїв, які необхідно реалізувати в новому житлі, дозволить зробити проект успішним.

Ф. Є. Мені вже хочеться запустити рекламну компанію: «Консультації з планувань, звертайтеся!»

К. В. Ще раз підкреслю: хороший дизайн можливий, тільки коли грамотно вирішена функція. В одному і тому ж обсязі можуть існувати різні стилістичні рішення. Але ніяке рішення не зможе виправити погане планування.

Ф. Є. Архітектор, дизайнер, декоратор – три професії, котрі відмінно працюють у зв’язці. При цьому архітектор може бути дизайнером або декоратором, але дизайнер не зможе спроектувати будинок. На більш розвинених ринках у серйозного об’єкта завжди є три учасника – архітектор, дизайнер і декоратор. В Україні це не працює; як правило, якщо архітектор бере якийсь об’єкт, він виконує всі функції сам. Чому так відбувається?

К. В. Так було 15-20 років тому, сьогодні ситуація змінюється. Основна маса архітекторів відмовляється працювати з інтер’єром, тому що це вимагає набагато більшого залучення в об’єкт, в спілкування з замовником, в його персональні вимоги. Але, на моє переконання, архітектор завжди повинен вибудовувати майбутній об’єм відповідно до майбутнього інтер’єру.

Ф. Є. Гіпотетично, тобі було би цікаво попрацювати архітектором на об’єкті, де дизайнером була би Келлі Хопен? Виконати архітектурну частину цього об’єкту?

К. В. Думаю, так. Але архітектурна частина все одно не була би тільки архітектурною. Тому що, в моєму розумінні, архітектурна частина включає і планувальні рішення, нерозривно пов’язані з майбутньою стилістикою. Якби я працювала у партнерстві, все це проговорювалося би на етапі проектування, можна було би порівняти наше розуміння поставленої задачі, в колаборації прийти до найкращого рішення.

Ф. Є. Так, але я не знаю жодного архітектора, який був би готовий віддати декорування свого об’єкта дизайнеру або декораторові. Зате я знаю дизайнерів, які говорять: «Ні, за архітектуру я не відповідаю». Все-таки архітектор в силу того, що він може бути і дизайнером, і декоратором (особливо, архітектори старої школи, яких вчили інакше), найчастіше все бере на себе. Напевно, тут грає роль також те, що наші клієнти не хочуть платити трьом фахівцям. А може, справа у відсутності такої культури або практики. В Україні я не знаю жодного об’єкта, створеного у співавторстві трьома різними фахівцями, хіба що в межах однієї майстерні.

К. В. Якщо розглядати досвід архітектурних або дизайнерських бюро, серед них є люди, яким ближче архітектурне проектування, або дизайн, або декорування. Всередині майстерні команда працює у різних напрямках.

Ф. Є. Добре, з ким із українських дизайнерів ти була би готова попрацювати?

К. В. Я би з задоволенням попрацювала з Юрою Зіменко, як з дизайнером і декоратором; з Олександріною Лукаш, вона чудовий декоратор. З будь-яким майстром дизайну інтер’єру чи декоративного мистецтва, який своїм ставленням до об’єкту викликав би в мене повагу і також з повагою ставився би до моєї архітектурної роботі. Потрібна взаємність. Це могла би бути Лена Фатєєва, Наташа Сергєєва…

Далі буде…